Для нього війна триває вже 9 років
Городоччанин Валентин Кочмар, із позивним «Жах», воює з 2014 року. На початку повномасштабної війни він брав участь у визволенні Київщини. Зараз служить на Соледарському напрямку у восьмому окремому гірсько-штурмовому батальйоні однієї з військових частин Збройних сил України. Воїн прикриває піхоту мінометним вогнем.
7 травня минулого року Президент України нагородив українського захисника орденом «За мужність» III ступеня. У розмові з журналістами Городок.City городоччанин розповів про те, чому став військовим, чим сьогодні пишається найбільше і про що мріє після перемоги.
Відзнака городоччанинаФото: facebook.com
Історія воїна
Валентину Кочмару 44 роки. Він випускник Городоцького ліцею №4. Після школи навчався у Лісоводах на електрозварювальника. Постійної роботи у рідному місті не мав, тому часто їздив на заробітки. У 2014 році, коли в Україні розпочалася війна, городоччанин був у Москві. Та коли на війні загинув його хороший товариш, він повернувся додому.
— З того часу я військовий. Спершу служив на Авдіївському напрямку, потім — Волноваському, Попаснянському, Золотому, Кримському, Маріупольському... У те, що в Україні розпочнеться повномасштабна війна, не вірив до останнього, — із сумом говорить воїн.
Валентин Кочмар на СходіФото: facebook.com
Повномасштабна війна і звільнення сина з окупації
У 20-х числах лютого, того страшного 2022 року, городоччанин був у відпустці. 22 числа його терміново викликали у військову частину. Через два дні він вже стояв на захисті Київщини. Тоді Валентин Кочмар найбільше хвилювався за життя сина, який зі своєю матір’ю перебував у Бородянці.
— Моєму сину довелося жити в окупації, дивитися в очі ворогів та спілкуватися із ними. Дякувати Богу, що у тій частині селища, де він проживав, була росгвардія, яка не знущалася з місцевих мирних мешканців, — відмічає воїн.
Евакуювати свого 18-річного сина з окупованого населеного пункту Київщини городоччанину вдалося наприкінці березня минулого року. Спершу через знайомих він відправив його на Житомирщину, а пізніше — на Хмельниччину.
— Насправді все те, що я бачив на Київщині, в голові не вкладається. Мені прикро, що моєму сину довелося все це пережити. За 9 років служби у війську такої жорстокості я ще ніде не зустрічав. Там були справжні нелюди, але нам вдалося з ними поквитатися, — говорить військовий.
Бородянка — селище на Київщині, зруйноване ворогом під час повномасштабного вторгнення.Фото: ukrinform.ua
Історія, яка розпочалася ще в шкільні роки
Військовий має позивний «Жах». Часто його запитують, чому саме так. За словами Валентина, це пов’язано із його прізвищем.
— У дитинстві на мене казали «Кашмарік». Коли став дорослим, всі почали кликати — «Кошмар», потім «Ужасом». А коли став військовим, просто переклав це слово на українську і вийшло «Жах», — всміхаючись, розповідає Валентин Кочмар.
Останніх сім місяці городоччанин обіймає посаду головного сержанта і командира міномета восьмого окремого гірсько-штурмового батальйону.Фото: facebook.com
Заповітна мрія
Сьогодні, говорячи про те, що відбувається на фронті, військовий зазначає, що поки що нічого доброго. Але городоччанин робить все можливе для того, щоб день перемоги якомога швидше настав.
— А після перемоги я побудую невеличкий будинок над ставком і буду рибалити. Якомога далі від шуму. Там, де тихо і не стріляють, — каже український захисник.
