Болюча втрата
Він не дожив до дня свого народження вісім днів. 20 липня Андрію Балану із села Скіпче мало б виповнитися 40 років. Проте 12 липня, у День спомину апостолів Петра та Павла, його серце зупинилося. Городоччанин загинув на Донецькому напрямку, виконуючи своє останнє бойове завдання.
Ранок вівторка 18 липня. З Городка до села Скіпче дорога встелена живими квітами. Вони сповіщають перехожим сумну звістку — загинув ще один воїн із Городоччини, для якого війна вже закінчилася.
Історія воїна
Андрій Балан народився і зростав у селі Скіпче. Його перша вчителька розповідає, що у дитинстві він був дуже відповідальним та кмітливим хлопчиком, який виховувався у сім’ї педагогів.
— Його батьки — вчителі. Вони з дитинства прищеплювали Андрію любов до наук. Але разом з тим, привчали до праці. Я його навчала з 2 по 4 клас. Він був одним із моїх перших учнів. Адже навчався у класі, який я взяла відразу після навчання у педагогічному виші. Андрійка я добре запам’ятала. Серед інших він виділявся енергійністю та кмітливістю. Навчався гарно і був дуже дружнім хлопчиком, — пригадує Ніна Ткачишена, перша вчителька полеглого воїна.
Ніна ТкачишенаФото: Городок.City
За словами однокласників, після навчання у школі Андрій Балан здобув спеціальність слюсаря у Лісоводському професійно-аграрному ліцеї. Згодом переїхав до Хмельницького, де працював та намагався збудувати своє особисте життя, але не встиг. У травні цього року його призвали до лав Збройних сил України. І після місяця навчання відправили на передову.
— Андрій став стрільцем-помічником гранатометника. Та недовго носив військову форму. 8 червня він поїхав на Схід, а вже 12 липня — загинув. Це була дуже світла і добра людина. Йому ще б жити й жити, але, на жаль..., — із сумом зазначає староста Скіпченського старостинського округу Володимир Сінгілевич.
Володимир СінгілевичФото: Городок.City
Останній шлях воїна
В останню путь свого Героя проводжала вся Городоччина. З самого ранку до його домівки почали сходитись люди. Вони несли оберемки живих квітів та в молитві віддавали шану воїну. В цей час душу пронизувала тиша. Рідні не стримували сліз. Їм було важко повірити у те, що їхній Андрій вже ніколи не зайде до них на чай, не запитає, як справи та не поділиться своїми новинами.
— Нас переповнює біль і сум. Ще зовсім недавно ми чули голос Андрія, а сьогодні чуємо лише схлипування його матері, яка плаче над домовиною сина. Клята війна забирає у нас найдорожчих, — відмічає двоюрідна сестра загиблого військового Людмила Жила і розповідає про те, що він був одним із найщиріших людей, завжди ділився з рідними та друзями усім, що мав.
Фото: Городок.City
Після заупокійної молитви на подвір’ї воїна похоронна процесія рушає до Хрестовоздвиженського храму. Там за воїна з Городоччини зноситься молитва до небес. Опісля городоччани проводжають свого захисника в останню путь.
Попереду ідуть військові з хрестом та хоругвами у руках. Потім — однокласники та вчителі із квітами, а за домовиною крокують батьки воїна. Мати, одягнена у чорну вишивку, міцно тримається руками за автомобіль, який везе тіло її сина на кладовище, а батько мужньо іде поряд, з усіх сил намагаючись не заплакати.
На кладовищі батькам вручають державний стяг. Вони ж накривають домовину сина килимом і, зі слізьми на очах та під звук військового салюту, відпускають його у вічність.
Андрій Балан став першим воїном російсько-української війни, якого похоронили на кладовищі у селі Скіпче.
