Особливе свято
Оберемки квітів, сотні слів вітань, подяк та сльози радості й суму. 31 серпня для учнів Лісоводського ліцею лунав шкільний дзвінок. Для першокласників — вперше, а для одинадцятикласників — востаннє. Та не тільки для них. Востаннє він лунав і для 69-літньої очільниці ліцею, яка цьогоріч іде на заслужений відпочинок.
Останній день літа. На подвір’ї Лісоводського ліцею зібралися діти, їхні батьки, вчителі, благодійники, директори шкіл громади та представники й представниці відділу освіти та Городоцької міської ради. Уся увага — до Оксани Михайлової. Вона — то сміється, то плаче і все тягнеться до мікрофона, та їй слова не дають. Кажуть, що сьогодні її завдання — слухати.
Учні та учениці ліцею вітають свою директорку Фото: Городок.City
День знань у Лісоводах
Розпочинається свято із вшанування полеглих воїнів. Потім шкільна родина вітає першокласників та першокласниць. Їх цього року лише дев’ятеро. Вони йдуть невпевненим кроком подвір’ям своєї школи та тримають у руках жовто-блакитні кульки.
— Такі маленькі, а вже патріоти, — говорять у натовпі.
Зі святом дітлахів вітають вчителі, а гості — представники групи компанії Vitagro та громадської організації «За конкретні справи» — дарують подарунки.
Людина-епоха
Наступна частина свята присвячена директорці ліцею. Вона стоїть на сходах у чорній сукні та білому піджаку, слухає промови колег, а потім помічає банер зі своїм зображенням та написом: «За все життя навчилася одному — творити людину». Від несподіванки жінка розплакалася. Учні почали засипати її квітами та подарунками.
— Дякую вам. Я вперше не знаю, що сказати, — крізь сльози радості промовляє вона.
Прийшли привітати свою вчительку і її перші учні. Серед них — Олександр Данильчук, який також став вчителем. Сьогодні він пригадує день, коли вперше побачив Оксану Антонівну. Це було у Великояромирському ліцеї в 1974 році.
— Я тоді був п’ятикласником. Стояв із друзями на шкільній лінійці під час святкування Дня знань і обговорював нову вчительку. Це була Оксана Антонівна — молода, гарна та енергійна. «Ох, якби ж вона стала нашою вчителькою», — подумав я. І Бог почув мої думки. За декілька хвилин у наш клас зайшла таємнича незнайомка. Привіталася і повідомила, що буде нашою класною керівницею. Ми були дуже щасливі. Ходили гордовито по школі й всім розповідали, що у нас — найкраща вчителька, — всміхається пан Олександр, дарує букет білих троянд своїй сьогодні вже колезі й дякує за здобуті знання та любов до науки.
Фото: Городок.City
Керівник відділу освіти, молоді та спорту Городоцької міськради Сергій Рибак, який організував це свято для Оксани Михайлової, під час своєї промови відмітив, що найкраща риса її характеру — людяність, якої нам сьогодні дуже бракує.
— Залишайтеся завжди такою світлою, позитивною і, як кажуть наші учні, будьте в тренді, — всміхнувшись, зазначив головний освітянин громади.
Фото: Городок.City
Історія лісоводчанки
Оксана Михайлова — з династії вчителів. Її батько колись був «завучем» Лісоводської школи. І всі його діти стали педагогами: Оксана із сестрою — вчительками математики, а їхній брат — вчителем хімії.
— Ми пішли по батькових стопах і жодного раз про це не пошкодували, — розповіла у коментарі для Городок.City ексдиректорка Лісоводського ліцею, який очолювала понад 20 років.
А загалом у сфері освіти жінка майже 50. Розпочинала свій трудовий шлях у Великояромирській школі, декілька місяців працювала у Леваді, шість років — у Кузьмині, а потім — у Лісоводах.
Йдучи зі школи, вона попередила, що контролюватиме ситуацію зі сторони й радітиме успіхам своїх колег та учнів. Їх вона по-материнськи називає своїми дорогими діточками.
