Прощання з воїном
1 листопада у селі Бубнівка, що на Сатанівщині, попрощалися із танкістом Володимиром Паєвським. Йому було всього 52 роки. Він загинув 27 жовтня на Запорізькому напрямку.
24 жовтня Володимир Паєвський відзначив свій останній день народженняФото: Городок.City
Сумний день
Тихий осінній ранок. Додому на щиті повертається відважний воїн. Вдома його зустрічає заплакана дружина. Вона не відходить від домовини чоловіка ні на мить. Тим часом до їхньої домівки починають сходитися люди з усіх околиць. Вони несуть оберемки живих квітів і в тихій молитві віддають шану своєму Герою.
— Ще місяць тому ми бачили Володимира. А сьогодні проводжаємо його в останню путь. Для нас це велика втрата. Адже він був чудовою людиною. Завжди усім допомагав і мав золоті руки, — відмічає знайома полеглого воїна Наталія Пелюх.
Кум Володимира розповідає, що родом український захисник із села Калинівка. Там він закінчив декілька класів, а потім навчався у сусідньому селі Липівка. Професію зварювальника здобув у Хмельницькому. А другу половинку знайшов у селі Бубнівка, де й проживав до повномасштабної війни.
— Він був на рік за мене молодшим. Ми з ним разом виросли, а потім стали кумами й товаришували все життя. Востаннє спілкувалися за декілька днів до загибелі Володимира. Він мені написав, що на нулі й не має як розмовляти. А потім абонент був не в мережі. Виявилося, що мій кум згорів у танку, — із сумом говорить Володимир Бочуля.
Екуменічна молитва
Після декількох годин у рідній домівці воїна, похоронна процесія рушає до каплиці Святого Альберта Хмельовського. Там священники нагадують, що Героя хоронять у день, коли Церква західного обряду відзначає свято Всіх Святих.
— Ми маємо надію, що наш захисник приєднався до них і зараз перебуває у місці, де вже немає болю та страждань. А ми щиро дякуємо йому за жертву, яку він приніс за нас. Адже заради нашого щасливого майбутнього він віддав найцінніше — власне життя, — говорить священник.
Останній шлях воїна
Дорогою до кладовища рідні та знайомі Володимира Паєвського пригадують, яким він був за життя. Кажуть, що це була дуже добра та безвідмовна людина.
— Він був дуже роботящий. І все йому вдавалося. Пам'ятаю, як показував мені фотоальбом, де букви вилиті зі скла. Казав: «Колись приїдеш і я тобі обов’язково покажу, як це робиться». Але вже не покаже..., — говорить невістка воїна Валентина Барвінок.
Його односельці розповідають, що на початку повномасштабної війни він хотів іти на фронт, але до лав Збройних сил України його призвали лише рік тому. Він служив на Запорізькому напрямку.
— Володимир був хорошим військовим. Знав свою справу і мріяв про завершення війни. Хотів повернутися додому, бавити онуків та займатися господарством. Однак не судилося, — з сумом відмічає кум полеглого Героя.
Дорога до вічності
На кладовищі лунає екуменічна молитва. Представник Збройних сил України вручає дружині воїна державний стяг і дякує його батькам за те, що виховали хорошу людину та справжнього патріота своєї Батьківщини. Потім під звук військового салюту у холодну яму опускається домовина, вмита сльозами рідних.
Тепер Володимиру Паєвському назавжди — 52 роки. У нього залишилася дружина, син, донька, онук, батьки та сестра.
