Про людей і медицину
Юлія Поляруш переконана: вдома завжди краще. Тому після навчання та інтернатури у Чернівцях та Вінниці вирішила працювати не у великому місті. Сьогодні молода лікарка-ендокринолог щодня їде з Ярмолинець до Городка — допомагати людям розібратися з гормональними порушеннями і вчити їх відповідальності за власне здоров'я.
Її історія — про вибір професії, відповідальність, довіру між лікарем і пацієнтом та бажання бути корисною саме тут, у невеликому місті.
«Лікар для мене завжди був людиною, яка знає, як допомогти»
Юлія народилася і виросла у Ярмолинцях. Каже, ще з дитинства батьки багато вкладали у її розвиток і підтримували у виборі майбутньої професії.
З майбутньою професією Юля визначилася ще у дев'ятому класі.Фото: надане Юлією Поляруш
— Для мене лікар завжди був людиною, яка знає, як зарадити і словом, і ділом. Але чітке усвідомлення того, що я хочу бути медиком, прийшло у дев’ятому класі, коли потрібно було визначатися зі своїм шляхом, — розповідає Юлія.
У школі дівчину найбільше цікавили біологія та хімія — хотілося зрозуміти, як працює людський організм і чому виникають хвороби. Свій приклад подавала мама — фельдшерка.
— Та у моїх дитячих спогадах медицина не асоціювалася з класичним білим халатом. Моя мама працює у медичному пункті військової частини, тому я часто бачила її саме у військовій формі. Для мене це було поєднання великої відповідальності, сили волі та витривалості, — говорить лікарка.
Чернівці стали «містом сили», а Вінниця — професійним трампліном
Після школи Юлія вступила до Буковинського державного медичного університету. Вона прожила у Чернівцях вісім років і зазначає, що ці роки були непростими. Адже довелося вчитися далеко від дому, брати на себе відповідальність за власне життя та майбутнє.
Юлія Поляруш у ЧернівцяхФото: надане Юлією Поляруш
— Чернівці — це моє місто сили. Воно неймовірно гарне, атмосферне, і саме там я сформувалася як особистість, — каже Юлія.
У медичному університеті вона здобула базову освіту та пройшла інтернатуру за спеціальністю «Загальна практика — сімейна медицина».
— Це дало мені можливість бачити організм людини як єдине ціле. Сімейний лікар працює і з дітьми, і з дорослими, бачить дуже різні історії та проблеми. Але вже тоді я розуміла, що хочу мати вузьку спеціалізацію, — розповідає вона.
Дружня 20-та група.Фото: надане Юлією Поляруш
Саме під час інтернатури Юлія задумалася про те, що хоче стати ендокринологом. Її зацікавило те, що багато захворювань у цій сфері зовні можуть бути непомітними, але водночас суттєво впливають на весь організм.
Наступним етапом стала Вінниця. Саме там Юлія проходила спеціалізацію з ендокринології на базі обласного клінічного ендокринологічного центру.
— Вінниця стала для мене професійним трампліном. Там ми щодня розбирали складні клінічні випадки, працювали поруч із досвідченими лікарями, вчилися аналізувати, шукати причини та правильні рішення для пацієнтів, — згадує лікарка.
Листівка на згадку про навчання у Вінниці.Фото: Надане Юлією Поляруш.
У Городку вона знайшла своє місце
З цим багажем знань Юлія повернулася на Хмельниччину. Допомагати пацієнтам різного віку вона вирішила саме у лікарні, що ближче до дому. І тепер вона працює у Городку.
— Де б ти не був, а вдома завжди краще. Варіантів виїзду за кордон я навіть не розглядала. Тут у мене є робота, пацієнти і своя відповідальність, — каже вона.
Перші дні у Городоцькій лікарні були хвилюючими: новий колектив, нова електронна система, нове місце роботи. Але сьогодні Юлія вже впевнено каже, що почувається тут на своєму місці. До того ж, на її думку, саме у невеликих громадах можна по-справжньому побачити результат своєї праці.
— У великому місті ти часто стаєш лише частиною великої системи. А тут ти бачиш, як твоя робота реально впливає на людей. У маленьких громадах лікар — це не просто професія. Це людина, якій довіряють найцінніше, — переконана Юлія.
«Ендокринологія — це медична математика»
Сьогодні щоденна практика лікарки підтверджує її вибір, зроблений ще в університеті.
— Для мене ендокринологія — це медична математика. Тут недостатньо просто виписати рецепт. Потрібно розуміти, як працює кожна залоза, як гормони впливають на організм, як правильно підібрати дозування препаратів чи інсуліну. Усе це дуже точна і водночас складна робота, — пояснює Юлія.
Проте навіть найточніші математичні розрахунки лікаря не спрацюють, якщо пацієнт не стане частиною цього рівняння. Юлія переконана: в ендокринології неможливо досягти результату, якщо працює лише одна сторона.
— Це завжди спільна праця лікаря і пацієнта. Я можу рекомендувати лікування, пояснювати, як правильно харчуватися, як змінити спосіб життя. Але якщо людина цього не дотримується, бажаного результату не буде, — переконана Юлія.
«Я не хочу бути суворим лікарем, якого бояться»
Юлія належить до покоління молодих лікарів, які роблять ставку не лише на професійні знання, а й на партнерство з пацієнтом. Вона вірить, що ефективна терапія починається з відсутності страху перед білим халатом.
— Я не хочу бути суворим лікарем, якого бояться. Я хочу бути фахівцем, якому довіряють. Для мене важливо пояснити складні речі простою мовою, розповісти людині, чому саме потрібно лікуватися так, а не інакше, — говорить вона.
Саме тому лікарка особливо цінує пацієнтів, які відповідально ставляться до власного здоров’я.
— Комплаєнтні пацієнти, тобто ті, хто чітко виконує рекомендації, веде щоденники самоконтролю, готовий працювати над собою — для мене на вагу золота. Їхній успіх у лікуванні — це наша спільна перемога, — говорить вона.
У ногу з часом
Працюючи з пацієнтами щодня, Юлія розуміє: щоб бути ефективною, потрібно постійно розвиватися. Лікарка постійно стежить за сучасними медичними протоколами, новими препаратами та технологіями.
Юлія ПолярушФото: надане Юлією Поляруш
— Сьогодні в ендокринології є багато нових гаджетів для контролю рівня цукру, сучасних препаратів, які полегшують життя людям із діабетом. Медицина не стоїть на місці, і пацієнти мають це розуміти, — переконана Юлія.
Також вона відстежує зміну тенденцій щодо віку людей, які стикаються з гормональними проблемами. За словами Юлії Поляруш, війна та постійний стрес суттєво вплинули на здоров’я молодих людей.
— Те, що раніше ми частіше бачили у пацієнтів після 50–60 років, зараз усе частіше зустрічається у людей 20–30 років. Найпоширеніші проблеми — це хронічний стрес, постійна втома, надмірна маса тіла, порушення обміну речовин, — пояснює лікарка.
Через стрес люди часто починають «заїдати» тривогу. Це, своєю чергою, призводить до появи зайвої ваги, проблем зі щитоподібною залозою чи навіть раннього розвитку цукрового діабету.
— Щитоподібна залоза дуже чутливо реагує на нервові перевантаження. І сьогодні ми бачимо, що війна справді «зістарила» організми багатьох молодих людей, — каже Юлія.
У Городку вона знайшла своє місце
Допомагати пацієнтам різного віку Юлія вирішила саме у лікарні, що ближче до дому. І тепер вона працює у Городку.
— Де б ти не був, а вдома завжди краще. Варіантів виїзду за кордон я навіть не розглядала. Тут у мене є робота, пацієнти і своя відповідальність, — каже вона.
Перші дні у Городоцькій лікарні були хвилюючими: новий колектив, нова електронна система, нове місце роботи. Але сьогодні Юлія вже впевнено каже, що почувається тут на своєму місці. До того ж, на її думку, саме у невеликих громадах можна по-справжньому побачити результат своєї праці.
Юлія ПолярушФото: надане Юлією Поляруш
— У великому місті ти часто стаєш лише частиною великої системи. А тут ти бачиш, як твоя робота реально впливає на людей. У маленьких громадах лікар — це не просто професія. Це людина, якій довіряють найцінніше, — переконана Юлія.
«Моя мета — навчити людей бути здоровими»
Юлія Поляруш мріє, щоб Городоцька лікарня ставала місцем, куди люди приходитимуть без страху.
— Для мене майбутнє лікарні — це атмосфера довіри. Я хочу, щоб люди приходили сюди з впевненістю, що їх почують, допоможуть і нададуть якісну медичну допомогу, — каже вона. — Я хочу не просто лікувати хворобу, а вчити людей бути здоровими. Хотілося б, щоб через кілька років у нас було більше обізнаних пацієнтів, які розуміють, як берегти своє здоров’я.
