Сторінками історії Хмельниччини
Кожне село на Городоччині має свою родзинку. У Новому Поріччі – це залишки будівель та палацу, побудованих у 1850-х роках XIX століття головою мирового і межового судів Проскурівського повіту, поміщиком Віктором Скібневським. Від самого палацу, який називали місцевим Версалем, майже нічого не залишилося. Та в народній пам’яті зберігається багато цікавих історій про ті часи.
Із вуст в уста
Галина Гурняк багато років жила на Івано-Франківщині. Село Нове Поріччя — мала батьківщина її чоловіка, куди вони переїхали, вийшовши на пенсію. Коли подружжя оселилося на Городоччині, жінка захопилася новопоріччанськими історіями, які люди переповідають один одному.
— Певний час родина мого чоловіка проживала в хаті колишнього економа Скібневського. У цьому ж будинку жила і його онука Гелена Лукасевич, — розповідає Галина Гурняк. — Від діда Гелена чула багато цікавих історій про часи панування поміщика і про те, як виглядав раніше маєток та сад.
Зі слів Гелени, палац був розкішним — картини, дзеркальний паркет і витончені меблі. Від маєтку під землею було прокладено кілька підземних тунелів. Зараз вони засипані, але мешканці Нового Поріччя ще пам’ятають, як в дитинстві спускалися в них.
Палац Скібневських не зберігся, тепер його можна побачити лише на фото та листівці хмельницької художниці Юлії Трімасової.
Таємна кімната
Окрім розповідей про те, якими чудовими біля маєтку були клумби (їх досі через вимову тодішнього садівника називають «кльомби») та сад у формі зірки, промені якої були засаджені деревами рідкісних сортів, переказують тут люди і темні історії про власника села.
Галина Гурняк.
— Ми не можемо впевнено сказати, чи є правдивою ця історія, але дід Гелени Лукасевич розповідав, що в одній з веж палацу розташовувалася кімната, до якої мав доступ лише пан Скібневський, — переповідає колись почуте від онуки економа Галина Гурняк. — Вхід до цієї кімнати прикрашав червоний килим. І навіть після смерті поміщика, таємниця цієї кімнати залишилася невідкритою.
Як розповідав дід Гелени, Віктор Скібневський залишив слугам вказівки на випадок своєї смерті. Всі вони були виконані.
Дивні похорони
Першим, що повинні були виконати за заповітом пана його слуги — засипати глиною підземний хід у таємній кімнаті. Серед тих, хто засипав таємниці покійного пана був і його економ.
За другою вказівкою, пана ховали вночі. Рівно опівночі його труну опустили в могилу, запаливши смолоскипи від самого палацу до місця поховання.
Страшні легенди
У селі досі ходять чутки про те, що час від часу до маєтку пана Скібневського приїжджали молоді панночки. Дуже часто після цього їх ніхто не бачив. Деякі з них прибували у супроводі покоївок і ніби то одна з покоївок була віддана заміж за чоловіка з Підлісного Олексинця.
— Достеменно нікому не відомо, що ж відбувалося у тій таємній кімнаті, — говорить пані Галина. — Та люди подейкують, що там знаходилася статуя золотого козлика, ріжки та копитця якого пан мастив кров’ю вбитих незайманих дівчат.
Втрачена історія
Можливо, якби від новопоріччанського Версалю залишилося хоча б щось, історикам було б легше розгадати минуле. Але, на жаль, після погромів, влаштованих самими ж мешканцями села у 1917 році, від архітектурної пам’ятки майже нічого не залишилося.
Оксана Падура.
— Палац було розграбовано і зруйновано до фундаменту, — розповідає Оксана Падура, бабуся якої бачила розкіш палацу на власні очі. — Розікрали абсолютно все. А коли у село увійшли білогвардійці, вони пригрозили спалити хату кожному, у кого знайдуть хоч щось вкрадене у пана.
Як розповідають люди, після цього всю ніч по Смотричу пливли крадені речі.
Сьогодні про ті часи нагадують лише залишки бруківки у саду, каналізаційних каналів, муру уздовж річки та старий міст.
— А ще залишилася стара акація, — додає Галина Гурняк. — Гелена Лукасевич говорила, що саме біля цього дерева зупинялися карети, коли гості приїжджали у палац. Шкода, що час не пошкодував і акацію — недавно дерево надломилося. Але я сподіваюся, що його не спиляють найближчим часом. Все ж таки це — історія.
Стара акація.
Про Гелену Лукасевич відомо, що свій вік вона доживала у будинку для літніх людей. На згадку про неї в родині Галини та Василя Гурняків зберігається фотографія 1917 року. На ній — молоді дівчата, красуні минулого століття, які точно знали, що ж насправді відбувалося у Новому Поріччі в ті роки.
