У річницю загибелі
11 березня на Городоччині у селі Бедриківці відкрили пам’ятну дошку на честь захисника Ігоря Волоса, який загинув рік тому цього ж дня. Його пам’ять вшанували хвилиною мовчанням та молитвою, а рідні, друзі та односельці несли до пам’ятної дошки оберемки квітів.
Пам’ятну дошку у Бедриківцях відкрили за сприяння Городоцької міської ради.Фото: Городок.City
Урочисте відкриття пам'ятної дошки
Прохолодний весняний ранок. На сходах Бедриковецького освітнього закладу діти розтягнули синьо-жовтий стяг. На шкільному подвір'ї зібралися педагоги, рідні, друзі, односельці загиблого воїна та представники влади Городоцької громади.
Звучить гімн України. Захід присвячений пам’яті полеглого воїна Ігоря Волоса оголошують відкритим. Хвилиною мовчання присутні вшановують пам'ять Героя, а тоді директорка Городоцького будинку культури Оксана Походонько зачитує вірш матері полеглого воїна.
Автор вірша — Волос Валентина, мати полеглого воїнаФото: Городок.City
Декламувала вірш Оксана Походонько, директорка Городоцького будинку культуриФото: Городок.City
— Я знала з дитинства Ігоря. Він — син моєї колишньої колеги. Виріс у нас на очах. Був дуже хорошим хлопчиком. Мав організаторські здібності, тому вмів гуртувати навколо себе людей. А коли розпочалася повномасштабна війна, не зміг стояти осторонь і добровільно став до лав ЗСУ, приїхавши закордону, — повідомила бібліотекарка Ольга Пушкар.
Голова Городоцької громади Неоніла Андрійчук пригадала слова, які воїн говорив матері, йдучи на війну: «Мам, а що, я буду сидіти тут, щоб вони прийшли сюди?».
— Ми з величезним болем сьогодні говоримо про втрати. Та віримо, що перемога буде однозначно. А ці заходи організовуємо для того, щоб пам’ять про наших славних захисників жила вічно. Вічна пам’ять Ігорю Волосу, а рідним — щирі співчуття та доземний уклін, — сказала голова громади.
Неоніла АндрійчукФото: Городок.City
Під тужливу пісню працівників Городоцького будинку культури школярі відкрили пам’ятну дошку, з фотознімка якої поглянув на земляків український Герой.
— Ігор був братом моєї дружини й хрещеним нашої донечки. Моя мама казала, що ми з ним дуже схожі, немов брати. Він був відповідальним, тому коли я був на службі, то знав, що мої дівчата під надійним захистом і не хвилювався. Літом 2022 року Ігор став до лав ЗСУ. Ми часто розмовляли. Він розповідав мені про службу, радився. А потім сталося непоправне… Сьогодні минув рік із дня його загибелі. Рік смутку та болю. Але його жертва була недаремна. Він віддав своє життя за Батьківщину. Щоб ворог не прийшов сюди. І приємно, що односельці пам’ятають його подвиг і вшановують його пам’ять, — відзначив офіцер Збройних сил України Віталій (його прізвища не зазначаємо з міркувань безпеки).
Захід у школі закінчився покладанням квітів до пам'ятної дошки та її освяченням. Після молитви рідні, вчителі та односельці Ігоря Волоса поїхали на кладовище, на якому похований полеглий воїн.
Історія воїна
Ігор Волос народився і зростав у селі Бедриківці. Він був найстаршою дитиною у багатодітній сім’ї. Після закінчення місцевої школи навчався у Кам’янець-Подільському. Дуже любив історію. І саме тому не міг не піти на війну.
Як розповідають родичі загиблого, Ігор Волос не чекав повістки. На фронт пішов одним із перших у селі. Спершу проходив навчання у Кам’янець-Подільському, а потім — на передову, де і загинув 11 березня поблизу населеного пункту Кремінна, що на Луганщині. Удома на воїна чекали мати, бабуся, сестра, брат та племінниці.
Пам'ятна дошка Фото: Городок.City
17 березня всі, хто знав і не знав Героя проводжали його в останню путь. Поховали Ігоря Волоса на кладовищі у Бедриківцях поряд із батьком. Йому тепер навічно 33.
