Волонтерки із Жищинець

У селі Жищинці, що на Городоччині, жінки плетуть сітки для захисників. Майже кожного дня волонтерки збираються у місцевому будинку культури. Якщо є матеріали, за один вечір вони можуть зробити одну сітку.

Прийшли на допомогу односельцю

Ініціаторкою й організаторкою такої волонтерської діяльності стала завідувачка Жищинецького будинку культури Наталія Пилипчук. Як розповідає жінка, взимку до неї звернувся односелець Олександр Хоптинець. Він хотів допомогти своєму братові.

Наталія Пилипчук.Наталія Пилипчук.Автор: Городок.City

Брат Олександра на той час служив на Миколаївському напрямку. І його підрозділ тільки-но отримав нову військову техніку, — пригадує Наталія Пилипчук. — Хлопцям треба було зберегти її, замаскувати. А сіток не було. Тож ми з сусідками вирішили їм допомогти.

Це був перший досвід жищинецьких волонтерок. Вони сплели сітки та допомогли земляку. І вирішили не зупинятися на цьому.

Майстрині-самоучки

Як розповіли жінки, плести сітки вони навчилися самотужки. Кілька разів плели, розпускали, поки не винайшли свій метод — змійками протягувати стрічки, аби сітка була пухнастою і непрозорою.

Наталія Ластов’якНаталія Ластов’як.Автор: Городок.City

— Кожна працює у своєму темпі, у своїй манері, — розповідає Наталія Ластов’як, у якої племінник та брати на фронті. — А як розкладаємо вже готову сітку на підлозі, то бачимо, які гарні візерунки виходять, ніби квіти на галявині. Самі дивуємося.

Взимку волонтерки плели чорно-білі маскувальні сітки, з приходом весни — кольору хакі. До слова, вони й кошти на матеріал для сіток збирають і передають їх городоцьким волонтерам, які згодом готові камуфляжні покриття доставляють воїнам.

Волонтерки плетуть сітки у с. ЖищинціВіра Лапа
Волонтерки плетуть сітки у с. ЖищинціВіра Лапа
Волонтерки плетуть сітки у с. ЖищинціВіра Лапа

І для жінок дуже важливо знати, що їхня допомога доходить до бійців, що вони можуть врятувати чиєсь життя.

— Я вважаю, що наші ЗСУ — то єдина надія нашого українського народу, — ділиться думками Галина Гоцанюк. — Якщо не годувати свою армію, скоро доведеться годувати чужу. Тому ми повинні допомагати українським воїнам, чим можемо. І вірити, твердо вірити, в перемогу нашого війська.

Аби було з чого плести

Жінки збираються майже кожного дня, якщо є стрічки для плетіння. Більшість з них мають на фронті синів, братів. Тому, залишивши домашні справи, ввечері волонтерки поспішають до клубу.

Будинок культури у селі Жищинці, побудований у 1960 році, став майстернею з виготовлення маскувальних сіток. Будинок культури у селі Жищинці, побудований у 1960 році, став майстернею з виготовлення маскувальних сіток. Фото: Городок.CityАвтор: Віра Лапа

Хоч на пару годин на день, але приходимо, — говорить Марія Цвігун. — В селі роботи завжди багато, від неї нікуди не дінешся, але ми все одно знаходимо час, аби плести сітки. Ми розуміємо, що наша допомога — то лише маленька частинка, але ми маємо допомагати. І віримо, що наші сітки захистять хлопців.

В очікуванні Наталії Пилипчук, натхненниці волонтерського осередку у селі Жищинці.Жищинецькі волонтеркиФото: Городок.CityАвтор: Віра Лапа

Більшість з нас — пенсіонерки, то гуртуємося, зідзвонюємося і біжимо сюди, — додає Людмила Бендера. — Поки плетемо, то і спілкуємося, і пісні співаємо, і плачемо, і підтримуємо одна одну.

За три місяці жінки сплели 15 сіток. Кажуть, що плестимуть і далі, аби було з чого плести. І завжди чекають новин про те, що їхні сітки дісталися місця призначення й рятують бійців.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися