Я не просто люблю бджіл, я — фанат бджільництва
10 серпня у Городку відбувся ярмарок меду. На свято меду зібралися пасічники не лише з Городоччини, але й Волочиська, Гусятина і навіть херсонських Олешок. Далі історія Миколи Степанського — пасічника з Херсонщини.
Братерство бджолярів
Ярмарок меду у серпні став для городоччан щорічною традицією. І навіть бджолярів з сусідніх громад вже зустрічають, як старих друзів. Щось купити в наметі пасічника з Гусятина Івана Соловія — це вже моя традиція. Як і розмови про корисні властивості меду, особливості органічної продукції й взагалі «про життя».
— Та що про мене говорити? — каже Іван Соловій. — Краще напишіть про мого друга Миколу, який сьогодні приїхав зі мною. Його історія варта того, щоб про неї дізналися… Він пережив окупацію, повінь після підриву Каховської ГЕС…
Друзі-бджолярі — Микола Степанський та Іван Соловій.Фото: Городок.City
З минулих років знаю про турботливе ставлення пана Івана до тих, кому довелося через війну залишити свої домівки. І з перших слів знайомства з Миколою Степанським розумію, що маю вислухати його до кінця.
Втрати
— Я з Олешок. Може чули? Є таке місто на Херсонщині… Окупанти вбили мою дочку … Снаряд прилетів на її подвір’я, уламок пройшов крізь груди, залишивши діру… Вона вихователькою працювала… Стільки людей на похорони прийшло, я навіть не очікував… — розповідає Микола Степанський.
Важко підібрати слова, щоб заспокоїти батька, який втратив дитину. Тож слухаю далі, намагаючись опанувати свої емоції, що рвуться назовні, коли тобі довіряють свій біль…
— Син мій також постраждав від окупантів. Допомагав хлопцям з ТРО — підвозив продукти харчування. Росіяни дізналися та арештували його, катували сильно, — продовжує розповідати пан Микола, турботливо поправляючи баночки з медом на лотку. — Слава Богу, нам вдалося його викупити. А коли підірвали ГЕС і наші домівки затопило, зрозуміли, що треба виїжджати.
Будинок Миколи Степанського, який він побудував власноруч.Фото: фото надане Миколою Степанським
Будинок доньки відразу пішов під воду. Було видно лише димар. А сам чоловік два місяці був у водяній пастці. Вода від дому Миколи Степанського відійшла через 10 днів, та за цей час зруйнувала не лише оселю, але й справу життя херсонця — пасіку.
Бджоли
— Коли вода почала прибувати, побігли з жінкою до вуликів… Води було по щиколотку…, пригадує бджоляр. — «Що я можу для вас зробити, бджілки? — говорив я… — Лише відпустити…». Поки повідкривали всі вулики, води було вже по коліно…
Так все і залишило подружжя Степанських. Треба було рятуватися самим. І не лише від повені, а й від «руського миру». Росіяни почали активно вивозити населення на територію росії. Родина пасічника відмовилася. Через Крим, росію, Литву та Польщу українці змогли повернутися на Батьківщину.
В Олешках залишилися дім, спогади та бджоли…
Відновлення
Зараз Микола Степанський разом із дружиною мешкають у Гусятині, де живуть їх свати. З Іваном Соловієм пасічник познайомився випадково — на місцевому ринку. Не зміг пройти повз меду. Тепер допомагає другу на пасіці.
Микола Степанський.Фото: фото надане Миколою Степанським
— Я не можу без бджіл, я не просто їх люблю — я фанат цієї справи, — говорить пан Микола. — Тож допомагаю Вані — зробив йому на пасіці гойдалку, альтанку… Працюємо разом.
Микола Степанський зізнається, що його досі дивує те, наскільки різне життя в прифронтових та тилових містах.
— Я бачив тут у Городку дошку з фотографіями загиблих воїнів, але у всьому іншому — тут мирно… Та вважаю, що не можна забувати, що війна триває… Тому ми з Іваном постійно допомагаємо захисникам і грошима, і медовою продукцією, — розповідає бджоляр. — Я б все віддав, навіть своє життя, аби повернути доньку… Та не можу цього зробити. Допомагаю нашим хлопцям-воїнам, аби інші батьки не втрачали своїх дітей.
Я прошу дозволу пана Миколи обійняти його, бо слів мені не вистачає… І ці обійми і є підтримкою… Прощаюся з пасічниками і повертаюся до редакції, аби записати те, що почула… Щоб розповісти іншим про сильну, добру і щиру людину — Миколу Степанського, бджоляра з міста Олешки, що на Херсонщині.
