Історія героя із Сатанова
Ой, наробила та клята війна, наробила... Постійні тривоги, атаки дронами, ракетами, градами. Шалений людський крик про допомогу. Скільки ще таке буде тривати? Багато наших населених пунктів перетворилось у пустелю. А скільки люду вилягло у ті страшні домовини... Такої війни ще не знало людство. Безглуздий путінський режим не має межі. І світ не може його зупинити.
Дитинство та шкільні роки Валентина
А ще не так давно все було інакше. Як і всі дітки наш герой ходив до школи, весело грався зі своїми однокласниками. Народився Валентин у мальовничому містечку Сатанів, що над Збручем. Світловолосий хлопчик був завжди усміхнений, розумний і кмітливий. У нього завжди було багато друзів. А ще він вмів прийти на допомогу у скрутну хвилину. За це його всі любили та поважали.
Це була дитина з великим люблячим серцем. Дитинство переповнювалось радощами та всіма кольорами веселки. Здавалось, що так буде завжди. Адже попереду чекала прекрасна юність та чудова молодість. Після закінчення школи продовжував навчання, а потім доля закинула його далеко за межі нашої країни.
Початок війни
Але тут розпочалась та клята війна. Здавалось б, що хлопець міг би відсидіти ці страшні роки за кордоном, як це зробило багато наших «щирих українців». Але це не про нашого Валентина. Він був в АТО, а коли розпочалось повномасштабне вторгнення, з перших днів пішов захищати Україну. Там потоваришував з побратимами. І хоча для багатьох він став командиром, але залишався — братом.
Біда у сім'ї
І тут біда... Посмертно став Героєм його старший брат. Це була велика трагедія для родини. Дуже тяжко переживав Валентин. Рідний брат був для нього не лише братом, але найкращим другом, якому можна було розповісти про все. Тому вирішив помститися ворогу і за свого брата і за всіх, хто загинув.
— Хто, як не я! — каже він при розмові.
Другий день народження
Медалі та нагороди чекали на нашого героя. У нього їх вже було багато. Але він завжди казав, що це їхні спільні нагороди. І знову у бій, і знову нагороди. Повіз Валентин своїх хлопців зі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади на нагородження і сам мав одержати чергову. Всі вишикувались і гордо дивилися вперед. Груди переповнювались радістю, але раптом… все у вогні.
Хлопців, що стояли поряд із ним розірвало на шматочки. А йому Бог дав другий день народження — йому лише розтрощило ліву руку. І тепер він ще більше прагне відомстити за невинну кров своїх побратимів і принести нам таку очікувану Перемогу.
Отака він людина, мій найкращий учень, випускник Сатанівської школи, моя гордість, маленька людина з великим люблячим серцем до своєї країни.
Спогади класного керівника Зінаїди Андріївни Богач.Фото: Наталя Бочуля
Записала та підготувала публікацію Наталія Бочуля.
