Герої навіки
«Пам’ять». Таке коротке слово. Вона нетлінна й вічна. Гірка пам’ять — це те, що ніколи не згасне». Такими словами 9 грудня ведуча Оксана Походонько розпочала захід, присвячений пам’яті загиблих воїнів із села Жищинці. У холодний дощовий ранок там відкрили Стелу пам’яті, на якій увіковічили імена Геннадія Пастущина, Олексія Рудого та Віталія Чернеця.
Оксана ПоходонькоФото: Городок.City
Ранок 9 грудня у селі Жищинці був сумним. Плакало навіть небо, а холод пронизував до кісток. Та попри це біля старостату зібралося чимало людей, щоб віддати шану захисникам. Діти розпростерли синьо-жовтий стяг, а дорослі тримали у руках квіти та лампадки.
— Шановні рідні полеглих воїнів та всі їхні односельці. Знаю, як важко проводжати на війну сина, батька, брата, дядька, кума чи товариша. А ще важче отримувати звістку про те, що він загинув, — зауважив заступник начальника другого відділу Хмельницького районного ТЦК та СП Ігор Кобельник. — Мені сьогодні соромно дивитися вам у вічі, тому що я брав участь у призові цих людей. Особисто приїжджав до вас та повідомляв страшну звістку... Цей тягар завжди буде на моєму серці. Але сьогодні ми зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять наших Героїв та гідно відкрити цей меморіал. Думаю, наші захисники зараз з нами й поруч зі своїми побратимами на фронті. Пам’ятайте про це. Нехай пам’ять про них живе вічно. Слава Героям!
Ігор КобельникФото: Городок.City
— Практично на відкритті кожної Стели я наголошую на тому, що ми повинні пам’ятати та передавати наступним поколінням історії захисників, які віддали свої життя за незалежність нашої країни. Молодь має знати, якою ціною здобувається свобода, — зазначила голова Городоцької громади Неоніла Андрійчук. — І, звісно, з повагою ставитися до рідних полеглих захисників, біль втрати яких навряд чи колись вгамується.
Неоніла АндрійчукФото: Городок.City
Право відкрити Стели пам’яті надали учнівській молоді. У цей час працівники Городоцького будинку культури виконували тужливу пісню, а дощ омивав металеві таблички, на яких зображені три молоді хлопці.
— Їм би ще жити й жити. Але, на жаль, доля розпорядилася інакше. Спочатку ми планували встановити Стелу біля ліцею, але в останню мить передумали. Тут людніше місце, — зазначив староста села Жищинці Микола Мазій. — Стелу вдалося відкрити завдяки коштам міської ради та підтримці небайдужих жителів сіл Балакири та Жищинці.
Микола МазійФото: Городок.City
За кілька хвилин вази біля Стели наповнилися осінніми квітами. Місцевий священник провів молитву за душі покійних і освятив металеві таблиці.
Історія воїнів
Стела пам'ятіФото: Городок.City
Геннадій Пастущин
Геннадій Пастущин народився 12 жовтня 1986 року в селі Жищинці. Згодом разом із сім’єю переїхав до Волочиська, де закінчив школу та працював в одній з аграрних фірм. Він також служив у зоні АТО.
— Хлопчиськом Геннадій дуже любив спорт і грав на гітарі. Коли разом із братом Костянтином проходив військову службу в Кам’янець-Подільському, бабуся возила йому гітару з села, щоб він міг грати на концертах. Свою другу половинку він зустрів у Жищинцях, де у них народився син Ілля. Але з початком війни Геннадій добровільно поповнив лави ЗСУ, — розповідає Наталія Пилипчук, директорка Жищинецького сільського будинку культури.
16 січня 2023 року внаслідок бойових дій у місті Оріхів Пологівського району Запорізької області серце молодшого сержанта Геннадія Пастущина зупинилося. Попрощалися з ним 23 січня 2023 року в його рідному селі. Тепер йому назавжди 36 років.
Олексій Рудий
Олексій Рудий народився 22 березня 1997 року в селі Шарівка на Ярмолинеччині. Шкільні роки провів у селі Балакири Городоцької громади. Як і Геннадій Пастущин, він був учасником бойових дій у зоні АТО/ООС та російсько-української війни.
До повномасштабного вторгнення Олексій три роки служив у Збройних силах України, після чого звільнився. Однак із перших годин великої війни, 24 лютого 2022 року, як резервіст, знову став на захист країни.
— Донецький напрямок, Херсонський, Харківський... Олексій ніс службу на найгарячіших ділянках фронту. Але війна — це не лише боротьба з ворогом, а й бій за життя. Тривалий час він перебував на лікуванні у військовому шпиталі, де, на жаль, його серце зупинилося, — розповіла Оксана Походонько.
Життя 26-річного Олексія Рудого обірвалося 16 липня 2024 року. Поховали його в рідному селі Шарівка.
Віталій Чернець
Віталій Чернець народився 31 травня 1993 року в селі Жищинці, де закінчив школу. Три роки служив в АТО, після чого працював на різних роботах. Коли розпочалася повномасштабна війна, був мобілізований.
— Він був розвідником-навідником десантно-штурмового батальйону. Загинув 27 липня 2023 року під час бойових дій у населеному пункті Новомихайлівка Покровського району Донецької області, — пригадує Наталія Пилипчук.
Указом Президента України №715/2023 від 30 жовтня 2023 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Віталій нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно).
