Українські традиції
У селі Лісогірка живуть жінки, які свято бережуть давні українські традиції. І не просто бережуть, а прагнуть передати свої знання майбутньому. Тому й проводять майстер-класи з виготовлення воскового віночка.
Баба Люся — так її називають односельці у селі Лісогірка. Попри те, що Ользі Петрівні уже за 80, вона радо приймає гостей та ділиться знаннями. Саме до неї завітали членкині національної спілки краєзнавців України Наталія Надвинична та Леся Якубко.
— Ми розпочали пошукову роботу нематеріальної культурної спадщини нашого краю, а саме обрядів та традицій українського весілля, — розповідає Наталія Надвинична. — І Ольга Петрівна люб’язно погодилася нам провести майстер-клас з виготовлення воскового весільного віночка.
Майстер-клас
Для кращого відтворення подій старенька запросила своїх подруг Людмилу Мостову та Людмилу Корнєєву. Наспівуючи старовинні пісні, жінки пригадували свої життя, перші поцілунки, залицяння, весілля.
— Саме у суботу, напередодні дня весілля, на дівич-вечір сходилися дівчата до хати, співали, жартували, робили вінок та два букетики для молодих. Спочатку брали відрізок дроту й обмотували «папіросним» папером. Це була заготівля на «стеблинку», — пригадувала Ольга Петрівна. — З паперу вирізали форму листочка, згинаючи його до бажаної форми. До нього прикріплювали «стеблинку» і давали висохнути. Згодом вирізали пелюстки паперових квітів та листочків, зі спільною серединкою, в яку вставляли заготовлену «тичинку».
Процес виготовлення
Для виготовлення восковиць (бубляшок, бурульок, бомбляшок) парафін (чи компоновану майстринею суміш) клали в металеву місткість, розтоплюючи. У ще одну місткість наливали чисту воду. Кінчик обмотаного дроту загинали у петлю і почергово занурювали у розтоплений парафін і воду доти, доки на кінці основи не утворювалася парафінова крапля (12-16 восковичок у пучку).
— Потім воскували квіти, листочки, почергово занурюючи у розтоплений парафін і воду один раз чи двічі, — продовжують майстрині. — А далі формували основу вінка з відрізка грубого, обмотаного папером дроту, згинаючи його у формі дуги. На неї почергово накручували квіти, листочки, восковиці чи пучки восковиць у відповідному або бажаному порядку.
Родинна святиня
Як пригадують бабусі, віночки могли відрізнятися за формою, зовнішнім виглядом, розміром, але технологія виготовлення у всіх майстринь була подібна. А окрасою віночка була дротяна спіралька, вплетена у кімнатну рослину аспарагус (в народі кажуть «шпарагус», «розмарин»).
Водночас, як зазначила Наталія Надвинична, на Городоччині ще є жінки, які не тільки пам’ятають, але можуть навчити охочих опанувати майстерність виготовлення воскових віночків.
До слова, в Україні виготовляти воскові віночки почали наприкінці XIX-початку XX ст. і практично до кінця 1980-х років це була чи не найбажаніша прикраса на весіллі. Мода на них прийшла із Західної Європи. Зазвичай весілля українці гуляли до початку Різдвяного посту, тобто з 14 вересня до 28 листопада.
За матеріалами Наталії Надвиничної.
