Посмертні нагороди
У Городку 9 січня родинам загиблих за Україну військовослужбовців вручено державні нагороди — ордени «За мужність» III ступеня (посмертно).
Їхні історії — це не просто рядки в хроніках війни, це живі свідчення мужності та відданості. Обоє захисників із Городоччини Віктор Лаба та Сергій Токар мужньо захищали свою Батьківщину. Віктор був командиром танку, Сергій — розвідником. Їх обидвох проводжали в останню путь у червні 2024 року. Віктора — сьомого, а Сергія — восьмого.
— Кожна втрата у нашій громаді — це нестерпний біль для кожного жителя, — сказала голова Городоцької громади Неоніла Андрійчук. — Я вірю, що наш український народ достойно оцінить подвиг людей, які поклали свої життя заради нашого майбутнього. Ті, хто на фронті, виконують важливу історичну місію як для держави, так і для кожного з нас. І кожен з нас має надію лише на наших воїнів.
Герої, які увійдуть в історію
За особисту мужність і самовідданість, виявлені в захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, Указом Президента України Віктора Лабу та Сергія Токаря нагороджено орденами «За мужність» III ступеня (посмертно). Рідним загиблих Героїв посмертні нагороди 9 січня передав перший заступник голови Хмельницької районної державної адміністрації Віктор Паламарчук.
— Сьогодні ми виконуємо важку і скорботну місію – приїхали для того, щоб вручити рідним наших Героїв ордени, — сказав чиновник. — Ці Герої, не вагаючись жодної хвилини, пішли захищати нашу державу, нас з вами. Щоб ми могли тут працювати, щоб діти могли відвідувати школи та садочки. Вони — Герої, які увійдуть в історію. Їхні імена пам’ятатиме не одне покоління громади. Ці високі нагороди по праву знайшли своїх Героїв. І це не лише державна відзнака, це символ незламного духу українського народу.
Віктор ПаламарчукФото: Городок.City
Історії захисників
Віктор Лаба
Віктор Лаба родом із села Старе Поріччя. Народився 22 червня 1975 року. Він був другою дитиною в сім’ї. Навчався в місцевій школі. Потім — у Лісоводському ПАЛ на зварювальника. Пройшов строкову службу. Багато років працював різноробом у різних містах України. Власної сім’ї не мав, тому весь свій вільний час витрачав на улюблених племінниць та племінників.
На війну пішов добровольцем. Стояв на лінії фронту майже два роки. Був сержантом, командиром танка танкового батальйону однієї з військових частин ЗСУ.
— У них були дуже важкі виїзди, — розповіла для Городок.City Алла Повх, рідна сестра загиблого. — Та він завжди так радів, коли вдавалося врятувати побратимів. Пригадую, які брат розповідав, що вони їхали в танку із завдання і побачили військового. Думали, що то 200-сотий і хотіли забрати тіло, але виявилося, що то 300-сотий. Як вони раділи, що змогли врятувати життя.
Фото: Городок.City
7 вересня 2023 року в районі нп Новопокровка Пологівського району Запорізької області серце воїна перестало битися — він та ще двоє його побратимів згоріли в танку. Додому «на щиті» герой повернувся майже через рік — 7 червня 2024 року. Прощалися із сержантом у селі Лісогірка, де проживає його мати. Йому тепер навіки 48 років.
Сергій Токар
Сергій Токар родом із села Великий Карабчіїв. У школі навчався на відмінно, мав зразкову поведінку, був взірцем у всьому, гордістю вчителів у школі та, звичайно, гордістю батьків. Зарекомендував себе також і як найкращий студент, навчаючись у Вінницькому транспортному коледжі та Донецькому фінансово-економічному університеті.
А потім, за прикладом батька, успішно опанував за кордоном військову справу і пішов здобувати перемогу для рідної України. Став командиром розвідувального відділення і за життя отримував нагороди.
Сергій ТокарФото: Городок.City
— 29 грудня 2023 року на завдання пішли шестеро чоловіків, а повернувся лише він з побратимом, якого виніс на плечах. Тоді син отримав поранення, та мені не зізнався. Проте за виконане завдання Сергій був нагороджений «Золотим Хрестом», — розповів Валерій Токар, батько загиблого, який теж 1 рік і вісім місяців був на війні. — Після відновлення у Дніпрі через місяць їх відправили на Покровський напрямок.
4 червня 2024 року під час виконання бойового завдання воїн отримав важке поранення. На жаль, лікарі так і не змогли врятувати йому життя — помер розвідник у лікувальному закладі м. Дніпро. Вдома на воїна чекали батьки та брат. Поховали загиблого Героя 8 червня у с. Нестерівці на Дунаєвеччині, звідки родом його батько та де похований дідусь. Сергію було лише 28 років.
