День пам'яті жертв Голокосту
27 січня відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Геноцид, влаштований нацистським режимом, залишив і на Городоччині страшний та кривавий слід.
До початку Другої світової війни у нас було одразу чотири містечка-штели – Городок, Сатанів, Купин та Кузьмин, де кількість євреїв складала третину і більш ніж половину усього населення. Після німецької окупації від колись поважних общин, що вели свою історію з XVI-XVII століть, залишилися лише жалюгідні рештки. Сьогодні в Сатанові, Купині та Кузьмині євреїв не залишилося зовсім, а тих, хто у Городку можна перелічити на пальцях.
Один із пам’ятників на місці страти євреїв Ярмолинецького гетто. Там було знищено від 24 до 26 тисяч людей, у тому числі частина євреїв Городоччини.Фото: Дмитро Полюхович
«Юденфрай», так гітлерівці називали очищену від євреїв територію, у нас досягався за одними лекалами. Спочатку найбільш працездатну частину євреїв депортували до гетто в Ярмолинцях для каторжних робіт, а тих, хто залишився (це переважно жінки, діти та люди похилого віку) згодом страчували на місці. Часом це був просто розстріл. Та німці мали й більш бузувірські сценарії досягнення «юденфраю». Найжахливіша різня сталася у Сатанові.
Сатанівські льохи
Про те, що Сатанів колись був «єврейською столицею» Поділля нагадує лиш старезна Синагога, величезний цвинтар та залишки специфічної містечкової забудови.Фото: Дмитро Полюхович
Восени 1941-го кілька сотень місцевих євреїв німці депортували до Ярмолинецького гетто. Перед тим людей без їжі й майже без води ледь не тиждень протримали в середньовічній синагозі, яку вони перетворили на в’язницю. За наказом окружного комісара гетто (ґебітскомісара) Еміля Мерцеля, в’язнів ліквідували у жовтні 1942-го.
Синагога в СатановіФото: Дмитро Полюхович
Для сатанівських євреїв, які ще залишилися у містечку, окупанти придумали більш жахливу долю. У ніч на 15 травня 1942-го в Сатанів увійшла есесівська зондеркоманда. Одразу ж усіх євреїв зібрали на Ринковій площі. Здебільшого це були жінки, діти та люди похилого віку.
У льохах цього будинку гітлерівці замурували майже три сотні людейФото: Дмитро Полюхович
Ще з часів турецької навали на краю Ринку стояли руїни давньої кам’яниці, під якою знаходилися великі льохи. Приречених загнали під землю і замурували живцем.
Старожили розповідали, що ще тиждень по тому із під землі лунали жахливі нелюдські крики та волання, які поступово затихали. Аби ніхто не випустив нещасних, біля замурованого льоху стояли вартові.
Коли із Сатанова вибили німців, льохи розкрили та майже одразу замурували знову — без костюмів протихімічного захисту там було неможливо перебувати. Залишки перепоховали у 1953 р. Виходячи з кількості черепів, там загинуло 286 осіб. Щоправда, у документах інституту Яд Вашем йдеться про 240 євреїв. Можливо, інші 46 закатованих — це українці й поляки, які розділили страшну смерть зі своїми рідними.
Пізніше руїни знесли, а місце, де вони стояли, розрівняли. У 2015 р. одна і місцевих бабусь вказала на місце, де був той страшний льох. Коли його відкопали, то побачили безліч людських останків — у 1953-му винесли тільки найбільші кістки. Тоді відкопаний прохід закрили бетонними блоками, а ексгумацію відклали на потім.
До питання ексгумації повернулися лиш у серпні 2019, коли роботи з облаштування на місці страти скверу пам’яті вийшли на завершальний етап. Льохи відкрили знову.
Поки чекали з Хмельницького рабина Олександра Файнгольда, який повинен був зібрати останки (за єврейською традицією у таких випадках має бути рабин), автор спустився під землю, аби зафіксувати для історії місце страти (ці світлини з етичних міркувань не публікуємо. Вони лише для Історії).
І відразу здригнувся. Вся підлога льоху була встелена кістками — ребра, фаланги пальців, фрагменти черепів, лопатки, хребці всіх розмірів... Прожогом зробивши з десяток світлин, вискочив до сонця.
Першою ж реакцією рабина Олександра Файнгольда була розгубленість: «Я знав, що тут будуть людські кістки, але що в такій великій кількості навіть уявити не міг. Думав, максимум за годину упораюся, але, бачу, тут і дня буде мало».
Рештки збирали три дні.
Допомогти рабину зголосилися місцеві жителі Олександр Нищенко і Валентин Кульчицький. Великі кістки відразу укладали в пакети, дрібні спершу вибирали з ґрунту за допомогою совочка і невеликих городніх грабельок.
Однією із найжахливіших знахідок була мініатюрна підошва від дитячого черевичка. Якщо судити по розмірах, малюку не було й 2-х років.
Підошва дитячого черевичкаФото: Дмитро Полюхович
За якийсь час по тому поруч відкопали ще один льох із таким же вмістом.
Ексгумовані останки закатованих поховали на старому єврейському цвинтарі.
Історія повторилася у Маріуполі
Здавалося б, у наш час подібні жахливі злочини неможливі. Може й так… Але, як з’ясувалося, коли поруч маємо Росію, то можливо все й у набагато більшому масштабі…
У травні 2022 р. у рамках волонтерського проєкту психологічної підтримки евакуйованих автор проводив для маріупольців велику екскурсію Сатановом. Під час неї стався один прикрий інцидент, який і досі пече. Біля синагоги почув питання: «А де ділися євреї?».
Розповів про Голокост, про жахливу страту в льосі… Останню закінчив словами: «Уявляєте, яка це страшна смерть? Повільно помирати, бувши живцем похованим у темному льосі?».
І тут кілька жінок бліднуть і ледь не втрачають свідомість.
Одна, яка трималася найкраще, каже: «Нам не потрібно уявляти. Ми це бачили…».
Фото: Євген Сосновський
Як виявилося на початку облоги міста загарбники застосували знамениту «русскую смєкалку», якою так пишається російський народ. Спочатку по якійсь багатоповерхівці вони били ракетами. Коли до неї приїздили рятувальники, медики, збігалися небайдужі містяни, аби провести рятувальні роботи, росіяни, дочекавшись, аби там зібралася максимальна кількість людей і техніки, били повторно…
Вже за тиждень у Маріуполі не залишилося ні технічних засобів, ні професійних рятувальників.
Але поки росіяни лише обстрілювали місто ракетами та з гармат, то було не так страшно:
«Були хаотичними. Крім того, від враження можна було заховатися у підвалах, — розповіла одна із жінок. – Справжній жах почався, коли вони почали використовувати авіацію. Ці прилітали точно по графіку, хоч годинник звіряй… Кожен район міста бомбили у визначений час. Це дуже страшно, коли ти точно знаєш, що у такий от час почнеться авіаналіт», — розповіла мешканка Маріуполя.
Фото: Євген Сосновський
Найстрашніше ж було у тому, що від авіабомб будинки складалися, завалюючи всіх, хто був у його підвалах, і перетворювалися на великі братські могили:
«Щасливі були ті, хто гинув одразу, — продовжувала розповідь очевидиця. – Бо коли будинок складався, всі, хто був у його підвалі, опинявся заблокованими під завалом… Надії на порятунок не було. Бо не було ні техніки, не спеціалістів. До того ж постійні обстріли… Як спочатку кричать, по тому стогнуть, а потім затихають руїни ми, маріупольці, добре знаємо…».
Встановити точну кількість мирних маріупольців, яких живцем поховали росіяни, навряд чи вийде. Окупанти старанно приховують свої злочини. Згодом ці завали вони демонтували, а знайдені решти або таємно поховали, або спалили у мобільних крематоріях. Не виключено, що рахунок йде на тисячі.
Фото: Євген Сосновський
Маємо яскраву ілюстрацію у ставленні російського народу до подій Другої світової. Якщо в усьому світі їх згадують під гаслом: «Ніколи знову!», то на росії головним гаслом є «Можєм повторіть!».
Як бачимо, з успішним повторенням найогидніших та найжахливіших злочинів того періоду у них все дуже добре виходить…
Дмитро Полюхович
.
