Трагічна втрата
11 березня у Городку в останню путь провели загиблого захисника України Микиту Вишневського, який віддав своє життя у боротьбі за Україну на Харківському напрямку.
Син міста у моря
Микита Вишневський народився 6 жовтня 2002 року у місті Маріуполь. Виховувався прийомними батьками. Розпочавши самостійне доросле життя, юнак переїхав до Львова, навчався на автослюсаря. У 2022 році пішов добровольцем до лав ЗСУ. Понад три роки захищав Батьківщину, став командиром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.
Микита Вишневський.Фото: Городоцька міська рада
Нова родина
З Городком воїна пов’язала доля — 19 січня 2025 року Микита Вишневський одружився із городоччанкою Юлією. Та щастя молодих тривало недовго. Мужньо виконавши військовий обов'язок у бою за Україну, 3 березня воїн загинув на Харківщині.
Тетяна Волос.Фото: Городок.City
— Ми співчуваємо Юлі, яка лише п’ять днів встигла побути разом з чоловіком після їхнього весілля. Ми лише недавно познайомилися з Микитою, та відразу відчули наскільки це була світла, життєрадісна людина, — розповідає Тетяна Волос, колега матері Юлії Вишневської. —Неможливо передати словами той біль, який ми відчули, втративши Микиту. Висловлюємо підтримку всій родині. Слава Герою!
Остання путь
Попри те, що Микита Вишневський не встиг завести багато друзів у Городку, 11 березня в останню путь загиблого воїна проводжали всією громадою.
— Ми дуже вдячні Микиті, що він встав на захист нашої країни, наших дітей, — зазначає Валерія Луцук, однокласниця Юлії. — Ми завжди будемо пам’ятати його, збережемо спогади про його подвиг для наступних поколінь.
Поминальне богослужіння відбулося у храмі Святої мучениці Людмили княгині Чеської. Опісля траурний кортеж слідував центральними вулицями міста до кладовища. Городоччани навколішках прощалися із захисником.
Пам’ятний вогонь від побратимів
У траурній ході поряд з рідними Микити Вишневського слідували друзі та побратими загиблого. Три роки вони служили пліч-о-пліч і робили все можливе, аби повернути тіло українського воїна з поля бою додому.
Роман Щомик.Фото: Городок.City
— Це була золота людина, мій найкращий «сержант», якому я міг довірити своє життя, не задумуючись. Я навіть не можу назвати його своїм побратимом або другом, тому що він мені був ближчим, він був мені братом, — розповідає Роман Щомик. — Загибель Микити — це неймовірна втрата. Не лише особиста. Це вагома втрата для нашого війська. Микита був дуже талановитим, він багато вчився, йому це добре вдавалося, він вмів керувати різними типами безпілотних апаратів. Та його власний політ, на жаль, скінчився...
Як до брата ставився до військового і його командир із позивним «Сєвєр».
Командир Микити Вишневського.Фото: Городок.City
— Микита був дуже веселим, життєрадісним і відважним. Я добре пам’ятаю його перший бойовий вихід, бо тоді його супроводжував і залишився з ним на позиціях, — розповідає військовий. — Пам’ятаю, як ми жартували, навіть яку музику тоді вмикали у бліндажі. І як раділи, коли повернулися назад. І сьогодні мені важко усвідомити, що я його супроводжую не на завдання, а в останню путь…
Поховали Микиту Вишневського поряд із загиблими воїнами-городоччанами під звук військового салюту.
Чотири друга Микити в цей момент запалили фаєри на знак вшанування пам’яті загиблого Героя.
Вогонь в пам'ять про друга.Фото: Городок.City
