10 років тому
Знову вирушаємо у подорож у часі! Пункт призначення? Наш рідний Городок, але не сьогоднішній, а той, що був рівно 10 років тому – у 2015-му.
Саме тоді у Городоцькому музеї презентували експозицію, від якої у багатьох перехоплювало подих. Виставка, що здавалася напрочуд актуальною, навіть пророчою. Про що вона була? Про війну. Але не тільки ту, що вже палала на Сході нашої країни, а й про ту, що гриміла тут, на нашій землі, десятиліттями раніше – Другу світову.
Куратори, ніби відчуваючи неминучість великої біди, геніально (чи моторошно?) поєднали дві епохи, два болі, дві боротьби. Вони показали нам, що історія має страшну звичку — ходити по колу. Фотографії, пожовклі листи, особисті речі наших земляків, які визволяли Городоччину від нацистських загарбників, стояли пліч-о-пліч з кадрами та свідченнями з Донбасу.
Відвідувачі виходили з виставки замислені, дехто – зі сльозами на очах. Адже це було не просто про минуле. Це було про них, про нас, про те, що відбувається «тут і зараз», хоч і на відстані сотень кілометрів. Це було про те, що історія звільнення рідної землі від загарбників – це не просто сторінка в підручнику, а жива, кривава реальність.
Сьогодні, коли війна стала тотальною, Городоцький краєзнавчий музей продовжує свою місію. Його зали часто приймають художників, фотографів, митців, чиї роботи – це вже прямий репортаж з пекла, крик душі, свідчення злочинів. І це надзвичайно важливо.
Але та виставка 2015 року стоїть ніби окремо. Вона була першою ластівкою, першим гучним попередженням, зафіксованим у музейному просторі нашого містечка. Вона показала, що музей – це не просто сховище артефактів, а живий організм, що відчуває пульс часу і говорить зі своїми відвідувачами на найважливіші теми.
Пам'ятаймо. Бо пам'ять – це теж зброя. А музей – це місце, де ця зброя гартується.
