Вік можливостей: що роблять на Хмельниччині та Одещині, щоб літні люди не відчували самотності

Як громади підтримують літніх людей

Повномасштабна війна докорінно змінила життя українців, і одними з найбільш уразливих у цій реальності залишаються люди похилого віку. Вони переживають не лише пов’язані з війною фізичні труднощі, а й психологічний тиск від самотності, ізоляції та втрати звичного способу життя. Поради фахівців і державні програми, як-от «Як ти?» першої леді України, пропонують важливі інструменти підтримки, але на практиці ефективні рішення дедалі частіше формують на рівні місцевих громад.

Досвід Городоцької громади на Хмельниччині та ГО «Наша спадщина» на Одещині демонструє, що навіть без значних фінансових ресурсів можна створювати умови для збереження ментального здоров’я літніх людей. У Городку Центр життєстійкості започаткував групу «Золотий вік», яка об’єднує як місцевих жителів, так і внутрішньо переміщених осіб, даючи їм можливість спільно долати самотність і відкривати нові формати взаємодії. На Одещині ж літні люди у складі Клубу вихідного дня самостійно організовують бюджетні подорожі, вивчають культуру та історію свого регіону і навіть іноземні мови. Про досвід обидвох міст розповідаємо у публікації.

Люди з досвідом: як у Городку створюють простір для підтримки літніх людей

Центр життєстійкості у Городоцькій громаді, що на Хмельниччині, запрацював влітку минулого року. Сьогодні там надають психосоціальну підтримку усім мешканцям громади, зокрема проводяться індивідуальні консультації, тренінги та навчання для подолання негативних наслідків різних стресів. А ще створено групи самопідтримки для людей похилого віку.

Поки учасників групи «Золотий вік» небагато – понад 20, та кількість тих, хто долучається, постійно зростає.

Збираються разом вони двічі на тиждень – щосереди та щоп’ятниці

— Коли я серджуся, мій чоловік каже: «Коли вже та п’ятниця, щоб ти пішла до Центру? Ти звідти якась спокійніша приходиш, — ділиться учасниця групи Надія Гулько. — І це правда. Я справді відпочиваю у Центрі.

— А я живу сама і для мене ці зустрічі — як друге життя, — додає ще одна городоччанка Галина Котлінська. – Тож, чесно кажу, не можу вже дочекатися тієї п’ятниці.

Терапія у форматі спільних активностей

Сьогодні команда Центру почала організовувати ще й виїзні заходи для групи. Таких у серпні було два. Перший мав терапевтичний формат: учасники розмальовували медові пряники, які напекла одна з жінок. Робота руками і спільна творчість мали неабиякий ефект: хтось смакував пряники з чаєм, а хтось забрав додому як символ радості.

Другий захід відбувся на релігійне свято. Після спільної служби влаштували святковий пікнік. Завдяки підтримці громадської організації вдалося придбати садові меблі, намет і частину продуктів. Та й самі учасники долучилися власними силами: склалися на м’ясо для шашлика, хтось приніс пироги, а одна жінка навіть вареники з вишнями.

— Тож засиділися до темної ночі, — з усмішкою згадують учасники. — І це було дуже гарно.

Мрії про подорожі

Наразі група мріє організовувати екскурсійні поїздки, хоча б одноденні. Люди готові навіть частково самі фінансувати подорожі, адже бажання побачити нові місця дуже сильне. Проте фінансові питання стоять дуже гостро.

— У багатьох пенсія – біля 3000 грн і зрозуміло, що коли поїздка вартує 700 гривень, то це вже третина пенсії. Тож людина насамперед купуватиме хліб та платитиме комунальні, а вже потім думатиме про подорож. Відтак шукаємо добродіїв, спонсорів, пишемо грантові заявки, — зазначає Зіновій Маланюк. – Сподіваємося, нам таки вдасться знайти додаткові кошти для організації екскурсій.

Відродження клубу: нова назва та незмінна мета

Ще одне місце у Городку, де люди «золотого віку» можуть відпочити та знайти однодумців – клуб «Надвечір’я», який відновив свою діяльність при міському будинку культури навесні цього року. Його незмінними відвідувачами є ті, хто, незважаючи на свій мудрий вік, зберігають жагу до життя, продовжують творити та цінують коло однодумців.

Зараз учасники Клубу збираються раз на місяць в театральному кафе Городоцького будинку культури. Разом із запрошеними спеціалістами обговорюють теми здоров’я, свої захоплення, діляться здобутками.

— Спілкування — це найцінніше, — каже Ніна Щепковська, учасниця клубу. — Після таких зустрічей надихаємося, хочеться жити.

— Я вже раніше ходила на такі зустрічі, ще коли працював старий клуб, — пригадує Лідія Котелба. — Ми їздили в Хотин, Вінницю, Хмельницький, у театр. І тепер на душі знову стало радісно. Тут — життя, емоції, позитив.

Зараз Клуб відвідують 30 людей. І одна із активностей – екскурсійні поїздки громадою. Так городоччани вже відвідали Музей хустки у Завадинцях та Рогату школу у Новому Поріччі. Автобус для поїздок орендують у відділі освіти, а заправляють транспорт – за власні кошти.

— Днями їдемо ще на екскурсію в Завадинці до фермера, який вирощує печериці і на цей рік це всі поїздки, бо фінансово складно, — каже Надія Гумінська. – Далі будемо збиратися у будинку культури.

Сила спільноти

Ініціатива у Городку доводить: навіть без значних фінансових ресурсів громада може створити умови для підтримки людей похилого віку. Головне — дати їм відчуття, що вони важливі й потрібні, що «золотий вік» може бути наповненим змістом, новими враженнями і теплом спільних зустрічей.

Досвід міста Рені з розвитку освітнього туризму під час війни

Водночас на півдні Одещини над цим громадська організація «Наша спадщина-Рені» на чолі з Галиною Маратаєвою. Вона особисто організовує для людей поважного віку одноденні подорожі — називає їх освітнім туризмом. Здебільшого це поїздки у сусідні громади, але інколи — у Молдову чи Румунію, оскільки місто Рені розташовано близько державного кордону.

Відвідали будівництво базилікиФото: Антоніна Бондарева

Містяни відвідують ярмарки, різноманітні фестивалі, свята в інших громадах, а також музеї, галереї, історичні пам’ятки в радіусі двохсот кілометрів — щоб встигнути за один день.

Протягом року подорожують у середньому раз на місяць.

— Доторкнутися до історії, культури — це дуже цікаво, надихає і поповнює ресурси, — каже голова Ренійського літературного клубу «Джерела» Лілія Олейнік, яка інколи теж приєднується до групи. — Після таких подорожей завжди відчуваєш піднесення, натхнення, в мене особисто народжуються вірші.

Кожен маршрут — оригінальний

Мандрівники з Рені постійно відстежують інформацію про події в регіоні, щоб не пропустити щось цікаве. Вони знають, де саме планують культурні заходи — ярмарки, фестивалі, нові вистави, які можна відвідати зазвичай безкоштовно.

За шість років таких подорожей у пані Галини назбиралося десятки папок з інформацією — не треба кожного разу її готувати з нуля.

— Ми складаємо маршрут довжиною до двохсот кілометрів в одну сторону, робимо декілька зупинок на локаціях. Це дозволяє впоратися за один день, — каже пані Галина. — Сприяє сила соціальних мереж: про нас, мандрівників з Рені, вже знають в регіоні, організатори заходів часто нас запрошують до себе.

— Для такої подорож насамперед треба зібрати групу легких на підйом людей, — ділиться досвідом Галина Маратаєва. — Скільки таких? В нас є папка з ксерокопіями документів двохсот людей, які ми збирали для виїзду за кордон. Ще нові підходять, просять записати. Не всі активно подорожують, бувають якісь сімейні обставини. Але у чергову подорож група з двадцяти людей збирається завжди, в нас повний автобус.

Останнім часом в Рені сформувалася ще й друга група охочих подорожувати, яку очолює Галина Кравченко. Її «спеціалізація» — подорожі за кордон, у Румунію. Це можуть бути як одноденні подорожі, так і на декілька днів, якщо відстань до бажаних пунктів призначення того потребує. Групи не фіксовані: сьогодні людина поїхала з групою на чолі з Галиною Маратаєвою, іншим разом – з Галиною Кравченко.

Єдина витрата – послуга перевізника

Склавши маршрут, Галина шукає перевізника, який може на цілий день надати комфортабельний мікроавтобус.

Галина Маратаєва заздалегідь повідомляє приймаючу сторону про приїзд групи і просить влаштувати екскурсії.

— Я пояснюю, що в групі пенсіонери, внутрішньо переміщені особи, працівники закладів культури, відтак для нас зазвичай екскурсії безкоштовні, — розповідає пані Галина. – Колеги ще й пишаються, що до них організовано завітали туристи, що є увага, інтерес. І де б ми не були, я всіх запрошую у Рені, але за шість років ще ніхто до нас не приїхав. На Одещині я взагалі не зустрічала таких самоорганізованих мандрівників, як ми. Так, є подорожі, які організовують туристичні агенції, але це в два-три рази дорожче.

— Взагалі мандри особисто мені цікаві, — додає голова громадської організації «Наша спадщина-Рені». — А скільки користі! Для людей поважного віку пізнання нового – це профілактика вікових хвороб. Позитивні емоції, враження, спілкування – все це зміцнює наше ментальне здоров’я. Та ще відкладає на потім старість.

Всі разом — на згадку про подорожФото: Антоніна Бондарева

До слова, в ГО є ще один напрям діяльності – вивчення іноземних мов. Наразі охочі містяни поважного віку мають змогу вивчати італійську і англійську мови. Невеличкі групи пенсіонерів, по п’ять людей, збираються у бібліотеці чи музеї: разом читають і перекладають тексти, вчать нові слова, намагаються спілкуватись.

— А ще ми всі разом допомагаємо нашим захисникам – збираємо гроші, теплі речі та відправляємо хлопцям. Тому що саме завдяки ЗСУ ми, старше покоління, маємо можливість жити і подорожувати власною країною – вона в нас така чудова, — каже Галина Маратаєва.

Переваги одноденної подорожі:

• Завжди можна у своєму графіку знайти один день.
• Бюджетний варіант: вартість поїздки дорівнює вартості проїзду.
• Немає витрат на проживання у готелі.
• Немає додаткових витрат на харчування — мандрівники беруть із собою бутерброди, пиріжки, овочі, фрукти, термоси з кавою та чаєм і протягом дня влаштовують декілька пікніків.
• Не потрібно збирати валізу речей, достатньо прихопити одну вітровку.
• Демократичність: кожен сам вирішує, які витрати він може собі дозволити на додаткові розваги, сувеніри тощо.
• Можливість у подорожі придбати товари за нижчими цінами від виробників (місцеві кавуни, яблука тощо).

Подорожі це нові знання та враження

Матеріал створено у співавторстві: Антоніни Бондаревої, Наталії Попович, Віри Лапи, Вікторії Чабанової, Маріанни Шкаврон.

Читайте також: Зелені перлини: як малі міста Одещини та Хмельниччини розкривають свій туристичний потенціал

Читайте також: Смак регіонів: чому купинську ковбасу перестали готувати і як розвивають крафт на Одещині