Посмертні нагороди
Президент України Володимир Зеленський посмертно нагородив ще двох воїнів із Городоччини — Олександра Гардиша та Василя Шупера. Ордени «За мужність» III ступеня їхнім рідним передали 4 вересня.
До Городка для вручення нагород приїхали начальник Хмельницької районної військової адміністрації Костянтин Кордонський та підполковник Хмельницького районного ТЦК та СП Володимир Марусій.
— Наш обов’язок — пам’ятати й вшановувати загиблих Героїв, — наголосив Костянтин Кордонський.
На заході також були присутні т.в.о. начальника другого відділу Хмельницького районного ТЦК та СП Денис Гаврілець і представниці місцевої влади — голова громади Неоніла Андрійчук та секретар міськради Олена Гріх.
— Низький уклін і шана батькам воїнів за те, що виховали справжніх Героїв, які віддали своє життя за територіальну цілісність та незалежність України. Я до дрібниць пам’ятаю дні їхніх поховань. У селі Великий Карабчіїв, де проживав Олександр Гардиш, попрощатися з воїном вийшло все село. У нього залишилися мама та донька, — зазначила Олена Гріх. — Василя Шупера ховали в рідній Кремінній. Там теж було багато людей. У захисника залишилися донька, дружина, матір та двоє братів, які також служили у лавах ЗСУ.
Вручення відзнак
Ордени «За мужність» III ступеня вручили матерям полеглих після хвилини мовчання та виконання Державного Гімну. Жінки не стримували сліз.
— Я вдячна за нагороду і за те, що мого сина пам’ятають. Він був справжнім Героєм. Те, що сталося, залишило велику рану на моєму серці, — крізь сльози сказала мати Олександра Гардиша пані Ніла.
Вручення ордену «За мужність» III ступеня мамі Олександра Гардиша. Фото: Городок.City
— Тримаючи нагороду сина, я відчуваю його присутність. Він віддав за нас своє життя, — зазначила мати Василя Шупера пані Марія, витираючи сльози хустинкою. — Він був дуже доброю людиною. Усе село плаче за ним. Минув рік, як його немає з нами, а я досі не можу в це повірити. Напевно, до кінця життя плакатиму. У мене три сини, і всі були на війні. Один загинув, іншим поки дали відстрочку… але хто знає, що буде далі.
Вручення ордену «За мужність» III ступеня мамі Василя Шупера. Фото: Городок.City
Історія Василя Шупера
Василь Шупер народився у січні 1983 року в селі Кремінна, що на Городоччині. Він був одним із трьох синів у родині. Рано втратив батька. Змалку багато працював, щоб забезпечити себе та допомогти рідним. Понад десять років був на заробітках за кордоном.
Створивши власну сім’ю, Василь найбільшою гордістю вважав свою дружину та доньку. Він прагнув дати їм найкраще та мріяв, щоб вони жили в спокої та безпеці.
У травні 2024 року Василь вирішив піти захищати Україну, попри вмовляння рідних. «Я мушу. Я йду захищати дитину. Я хочу допомогти звільнити Україну», — казав він.
Василь служив у ЗСУ на посаді номера обслуги гранатометного взводу. 19 червня його відправили на передову, а вже 26 червня він загинув поблизу Новомихайлівки на Донеччині.
16 липня 2024 року у рідному селі Кремінна з Героєм попрощалися рідні, односельці та побратими. Йому назавжди залишиться 41 рік.
Історія Олександра Гардиша
Олександр Гардиш народився 1987 року у Великому Карабчієві, де прожив усе життя. У дитинстві він захоплювався футболом і риболовлею, мав багато друзів. Був одружений, але сімейне життя не склалося, тому жив із батьками.
9 жовтня 2024 року Олександра мобілізували до лав Збройних сил України. Він пройшов військовий вишкіл на Рівненщині, а потім у Польщі. Проте воював недовго.
19 січня 2025 року Олександр Гардиш отримав поранення, несумісні з життям. Його серце перестало битися на Курщині.
Він став третім воїном із села Великий Карабчіїв, але першим, кого поховали на рідній землі. В останню путь захисника проводжали рідні, друзі та односельці.
