Останній шлях захисника
23 вересня городоччани провели в останню путь свого захисника Сергія Пігунова. Прощалися із загиблим воїном у селі Велика Яромирка, що на Городоччині. Біля домівки Героя зібралися десятки людей — рідні, сусіди, друзі, мешканці навколишніх сіл та Городка. Тихий сільський двір сповнився сумом і гірким болем втрати.
Сергій Пігунов народився й виріс у Великій Яромирці. У мирному житті часто їздив на заробітки, а коли почалася повномасштабна війна, не залишився осторонь. 8 травня 2022 року чоловік став до лав Збройних сил України та понад три роки віддано служив на передовій. Його життя обірвалося 14 вересня цього року на Донецькому напрямку.
«Ми втратили частину серця»
День, коли Герой повернувся додому на щиті, став трагічною сторінкою в історії його родини. Біля закритої труни схилилися діти, сестри та мати загиблого. Вони плакали й зверталися до Сергія, ніби сподіваючись почути у відповідь його голос.
— Для нас батько був усім: і захистом, і підтримкою, і прикладом… Він робив для нас усе можливе і неможливе… Завжди опікувався нами, був поруч у будь-який момент, у важкі миті та радісні. Неможливо передати словами наш біль, який зараз переповнює душу. Ми втратили частину нашого серця, частину себе, — говорить донька загиблого Героя Христина.
— Він захищав Україну, наше майбутнє, щоб воно було мирним, щасливим та без цієї клятої війни. Памʼять про нашу найдорожчу людину, нашого улюбленого тата, наймужнішого Захисника житиме вічно, — додає син Іван.
Разом із дітьми біль утрати розділили й сестри та брат воїна. Вони згадують Сергія як чесну й відважну людину, яка завжди підтримувала рідних і жила для них.
— Для мене він був найкращим братом. Не було жодного разу, щоб я його не зустріла на пероні чи там же не проводжала знову на війну. Обіцяв, що з усім впорається та повернеться живим. Будував грандіозні плани на майбутнє. Був справедливим, але добрим… Постійно приходив на допомогу... Він назавжди залишиться у нашій памʼяті, як людина честі та відваги, — згадує сестра полеглого воїна Діна.
— Сергійко був наш двоюрідний братик, але по душі — рідним. Ми виросли поруч, проходили різні життєві ситуації… Та попри все — залишались разом. Душа болить, що ми більше не отримаємо дзвінка від нього, не почуємо голосу… Не повеселимося та не поплачемо разом. Він так радів своїм діткам, їхнім досягненням… Планував повністю забезпечити їх щасливе майбутнє… Та, на жаль, віддав своє життя за наше мирне. Світла пам’ять нашому найдорожчому Герою! — додає сестра Інна.
У скорботі схилилася над труною мати воїна Раїса Панасівна. Жінка говорила із Сергієм, ніби чекала відповіді. Але у відповідь були лише тиша і ридання рідних.
— Мій син — це все моє життя. Одного сина я втратила ще раніше. Мала надію на другого синочка та донечку. Тепер ми з донькою залишились одні. Сергійко був завжди чуйним, добрим, усміхненим, найкращим сином… таким і залишиться… А я, як і раніше, чекатиму його до рідної домівки, — говорить Раїса Панасівна.
Світлі спогади
Про велику любов Сергія Пігунова до матері розповідають і односельці. Його вчителька біології Анна Петрівна Боцян-Резолюта згадує один випадок, що яскраво це підтверджує.
— Якось я зустріла Сергія у магазині. І здивувалася, що він купував дуже багато продуктів. Я запитала: «Сергійку, що ти так скупляєшся?». А він відповів: «Це для мами, бо вона собі не купить». Він завжди дбав про неї, — пригадує Анна Петрівна. — Сьогодні нам лишається тільки берегти пам’ять про нього. Спи спокійно, Сергійку, і нехай земля буде тобі пухом.
Попрощатися з воїном прийшли і його однокласники з Великояромирського ліцею. Для багатьох він назавжди залишився добрим і уважним товаришем.
Інна БолотюхФото: Городок.City
— Ми навчалися з Сергієм в одному класі, — розповідає Інна Болотюх. — Пригадую, як він просив списати… Він завжди тягнувся до знань, старався вчитися. Дуже боляче, що тепер нас, однокласників, зібрала така трагічна подія.
Останнє прощання
Після церемонії біля рідного дому траурна процесія рушила до Свято-Троїцької церкви. На узбіччях, прикрашених осінніми квітами, на колінах стояли односельці. Діти тримали в руках синьо-жовті прапори.
Останній шлях Сергія Пігунова завершився на місцевому кладовищі. Героя поховали під звуки військового салюту, молитви й прощальні слова рідних.
