Живе срібло регіонів: історії відродження ставків Хмельниччини та Одещини

Як громади відновлюють водойми

Водойми — це не лише природний ресурс, а й частина життя громад. У Городку на Хмельниччині рибалки та влада об’єдналися, щоб врятувати ставок на річці Тростянець, який багато років мілів. На Одещині ж селяни й підприємці відновлюють водойми для відпочинку та розвитку аквакультури. Про те, як громади повертають «живе срібло» своїм регіонам, читайте у спільному матеріалі Городок.City та видання «Одеське життя».

Історія відродження ставка на річці Тростянець

Як зародилася ініціатива?

Багато років водойма на річці Тростянець у районі старого заводу в Городку міліла. Як розповідає місцевий рибалка Вадим Костюкевич, коли рівень води знизився до певної позначки, стало помітно — заставки повністю зношені та потребують термінового ремонту. Відтак любителі риболовлі забили на сполох.

Заступник голови Городоцької громади Дмитро Варшавський розповідає, що після звернення городоччан міська влада організувала експертну комісію з перевірки стану мостової споруди. Спеціалісти оглянули греблю та підтвердили необхідність проведення ремонтних робіт.

– Будівельні експерти наголосили на терміновій реконструкції мосту, і міська рада прийняла рішення ремонтувати заставки. Але для цього потрібно було спустити воду зі ставка. Виникло питання: чи дасть на це згоду громада? – розповідає Дмитро Варшавський.

І тут знову долучилася спільнота рибалок на чолі з Вадимом Костюкевичем. Щоб отримати дозвіл, вони організували збір підписів серед місцевих мешканців. Люди підтримали ініціативу, розуміючи, що це необхідно для подальшого відновлення водойми. Зібрані підписи були передані в міську раду, яка погодила план дій.

Процес відновлення: від ідеї до реалізації

У 2020 році став спустили і почався найскладніший етап. Рибалки хотіли врятувати рибу, і значну її частину своїми силами перевезли до ставу в урочищі Стара гребля. Лише після цього розпочалися роботи з ремонту греблі та відновлення водойми.

Загалом роботи на ставку тривали три роки. Фіналом реконструкції стало його наповнення у 2023-му. Сьогодні рибалки укріпили берег, висадивши саджанці декоративних верб, і зарибили водойму.

— Минулого року ми запускали однорічну та дворічну рибу, а цього року — товарну, яка вже встигла віднереститися. Запустили навіть маточне поголів’я — коропів вагою до 15 кг, — з гордістю розповідає Вадим Костюкевич. — Наша мета — розвивати спортивну та любительську риболовлю. Ми хочемо, щоб люди розуміли: якщо самі не будемо дбати про водойми, ніхто цього не зробить. Це постійний процес, що вимагає часу та зусиль.

Подальші плани

Співпраця активістів-рибалок та міської влади продовжується. Після відновлення ставу наступним кроком є благоустрій території біля водойми — ремонт дороги, що унеможливить підтоплення, підключення освітлення та облаштування відпочинкової зони.

— Ліхтарі вже встановлено, зараз вирішується питання із потужністю для їх підключення, — інформує Дмитро Варшавський. — Крім того, розроблено проєкт капітального ремонту дорожнього покриття на вулиці Озерній. Він також передбачає створення зон відпочинку, які будуть розташовані вздовж тротуару біля ставка. А на наступний рік заплановано проєктування зони відпочинку на іншій стороні русла, по провулку Річному.

Спільнота городоцьких рибалок теж має амбітні задуми. Вони планують перетворити ініціативну групу на офіційну громадську організацію, щоб мати юридичну основу для залучення спонсорів та інвестицій.

— Ми хочемо створити ГО чи спілку, але поки йде війна, багато наших однодумців на фронті. Ми підтримуємо зв’язок і віримо, що зможемо продовжити нашу справу після перемоги. Наша мета — зробити водойми справжньою окрасою міста, якою пишатиметься кожен мешканець, — ділиться задумами Вадим Костюкевич. — Якщо ми самі не будемо берегти те, що маємо, ніхто не зробить цього за нас. Я прожив тут 11 років і можу сказати, що для мене це не просто хобі. Приватні водойми можуть бути доглянутими — то чому наші, громадські, ні? Можуть. Треба лише хотіти й працювати над цим.

Загалом, за інформацією відділу агропромислового розвитку та земельних відносин Городоцької міської ради, на території громади є 75 водойм, з яких 13 передано в оренду суб'єктам господарювання.

Фото: Городок.CityАвтор: ШІ

Водойми Одещини волають про допомогу

Історія Городка демонструє, як цілеспрямованість громади та підтримка влади можуть відродити «живе срібло» регіону. Проте, на жаль, на півдні України проблеми значно масштабніші. На Одещині водойми потерпають не лише від зношених гідроспоруд, а й від аномальної спеки та неконтрольованого зрошення, що призводить до повного зникнення річок та озер.

Проблема пересихання водойм не оминула Любашівщину та Зеленогірщину. У цих громадах Подільського району Одещини водний фонд нараховує 55 водойм, розташованих в межах басейнів річок Кодима, Тилігул та Чичиклія, загальною площею плеса близько 1300 гектарів. Ці річки в межах громад мають загальну протяжність понад дев’яносто кілометрів.

Через аномальну спеку та недостатню кількість опадів з мапи краю вже зникло не менше десятка водойм.

Також причиною цього є замулення, розорювання берегів, перекриття природних джерел води, необґрунтоване водокористування тощо.

Так, навесні повноводна річка Кодима в межах сіл Ясенове – Гвоздавка Зеленогірської громади фактично перетворилася на болото, значна частина русла пересохла та розтріскалась. Рівень води впав на 1,5-2 метри. Через це також обміліли сільські криниці.

Старожили та рибалки розповідають, що такого екологічного лиха зроду не бачили. Кажуть, що геноцид річки спричинило не лише бездощів’я, а й неконтрольоване викачування води для зрошення.

Аналогічна ситуація через полив ланів склалась на Любашівщині в басейні річки Маланка, де майже пересох Боківський став №2.

Скільки коштує порятунок водойм?

Мальовничому краю загрожує опустелювання вже в найближчому майбутньому, якщо негайно не вжити необхідних заходів.

Ще у 2009 році місцева влада колишнього Любашівського району затвердила і оплатила 200 тисяч гривень за виготовлення проєктно-кошторисної документації з розчищення русла р. Кодима та захист від затоплення та підтоплення сіл Ясенове, Гвоздавка та Бобрик Любашівського району. На проведення природно-захисних робіт з державного бюджету було виділено два мільйони гривень.

Чистять Кодиму біля Бобрика Другого

Нині, попри війну, екологи та уряд продовжують працювати над створенням природоохоронних зон, очищенням водойм і відновленням водообміну. Зокрема, є перспективи залучення коштів різних рівнів для вирішення екологічних проблем Надкодимщини. Щоправда, вартість лише проєктно-кошторисної документації – вісім мільйонів гривень. До фінансування її виготовлення разом із державою повинні долучитися Любашівська та Зеленогірська громади – зараз розглядається це питання. Лише наявність документів дозволить залучати кошти на проведення робіт.

Немає села без церкви, школи і ставка

А поки що долею водойм опікуються окремі ентузіасти. Один із них – аграрій з Новокарбівки Любашівської громади, керівник фермерського господарства «Обрій» Віктор Мазуренко, який власним коштом відродив сільський ставок.

Починаючи з 2020 року, ставок звільнено від намулу, розчищено джерела, на берегах висаджено більше тисячі дерев. Тут встановлено альтанки, облаштовано місця для риболовлі та купання. У водойму заселено не одну тонну мальків коропа, сома, товстолоба, білого амура і навіть осетрових.

Тепер ставок своїм 7-гектарним плесом знову тішить селян та рибалок з усієї Любашівщини – вони ловлять рибу та відпочивають біля води абсолютно безкоштовно. У рибацьких трофеях трапляються 6-кілограмові коропи, сазани та навіть пудові соми.

— Колись у наших краях було чимало прекрасних рукотворних водойм, де можна було порибалити та відпочити, — розповідає 68-річний заядлий рибалка з Новокарбівки Олександр Носенко. — Але ситуація погіршилась. Наприклад, ставок у селі Червоний Яр, який займав гектарів з тридцять, якісь хлопці десяток літ тому взяли в оренду. Створили ТОВ «Риболовецький клуб «Святе озеро», намагалися окультурити водойму, але не зуміли її відновити, і вона остаточно висохла. Також пересохли невеличкий ставок в Сирівському та 5-гектарний в Чайковецькому. На щастя, фермер Віктор Мазуренко зумів відродити наш ставок. Тут можна відпочити душею й тілом та насолодитися рибалкою.

Є водойми, яким пощастило

На Любашівщині можна побачити водойми, які опинились в надійних руках. Так, на річці Кодима, в межах сіл Гвоздавка та Ясенове, створені та працюють громадські спільноти рибалок «Ясенівська батьківщина» та «Кодима». Вони зариблюють водойму, оберігають річкове «срібло» від браконьєрів та очищають прибережну зону Кодими від сміття.

Зариблення водойми

Кодимські новосели

— Земляки роблять гарну справу для відродження річки-годувальниці, — каже ветеран-рибалка Віктор Єпур з Гвоздавки Першої. — На моїй пам’яті останній раз зариблювали Кодиму в межах нашого села ще років сорок тому.

Місцеві жителі рибалять на р. Кодима

У Янишівці молода родина підприємців Злочевських, звівши обабіч Балтської траси торговельний заклад, одночасно відродила вщерть заросле очеретом озерце, з’єднане каналом із Кодимою. Облагородили територію, розвели рибу й раків, влаштували вишуканий центр сільського дозвілля і відпочинку. Щоправда, риболовля тут платна — 200 гривень в день, але тому, хто спіймає сома, який винищує панцирних, господарі дозволяють в цей день рибалити безкоштовно.

Власник ПП «Аметист» Володимир Гуславський (також з Янишівки) разом із тестем аграрієм Андрієм Терновим культивують риборозведення у Гельбіновому Яру вже протягом п’ятнадцяти років. З початку війни допомагають захисникам та залюбки приймають військових на відпочинок на ставку.

В Ясенівському старостаті Зеленогірської громади орендар ставка на Ардеві, притоці р. Кодима, Ігор Чебан розвиває спортивне рибальство та щороку поповнює селищний бюджет на 135 тисяч гривень. Тут, на ставку, неодноразово проходили Всеукраїнські змагання з ловлі судака за участю спортсменів з Одеси, Києва та найближчих містечок.

Учасники турніру з ловлі судака

— Фестиваль з лову хижака проводиться з метою популяризації риболовного спорту та водойм Одещини, а також підвищення спортивної майстерності колег, – каже голова Одеського клубу рибалок Леонід Гай.

Рибалка Олександр Волошин з уловом

Дорослі спортсмени радіють, коли приєднуються й діти. Так, місцевий юний любитель Олександр Паровик зловив судака рекордної ваги — 4,6 кілограма, за що отримав медаль та спінінг від спонсорів.

На території Бобрицького старостату два роки тому власником 5-гектарного ставка терміном на 25 років став Роман Саракій. Він запропонував на аукціоні рекордну суму – 235 тисяч гривень за рік. Пан Роман з місцевим підприємцем Юрієм Гулінським ставок відродили, відшукали додаткові джерела для його живлення, окультурили, зарибнили, створивши привабливу зону для любительської риболовлі, відпочинку та іригаційних потреб.

Треба узаконити використання ставків

Якщо говорити про збереження водойм, треба звернути увагу і на юридичні питання.

До листопада 2024 року більшість ставків перебувала у комунальній власності селищ, бюджети яких отримували щороку понад п’ять мільйонів гривень прибутку за використання водойм. Тепер землі, на яких розташовані водні об’єкти загальнодержавного значення, автоматично стали державною власністю. Розпоряджаються ними обласні чи районні адміністрації, які надаватимуть водойми в користування зацікавленим суб’єктам відповідно до закону через земельні аукціони, а кошти надходитимуть до державної казни.

Водойми — це стратегічний ресурс

Історії відродження, як у Городку, так і на Одещині, чітко доводять: внутрішні водойми України, зокрема ставки, не менш цінні, ніж чорнозем. З їхнім належним утриманням та експлуатацією пов’язані не лише можливості для видобутку риби, зрошення та рекреаційних зон, а й стійкість громад до екологічних викликів. Тим паче, що водний ресурс є значним: лише на території Хмельниччини до поверхневих водних ресурсів області належать 3733 річ­ки загальною протяжністю 12880 км, 42 водосховища та 2913 штучно створе­них водних об’єктів (ставків) загальною площею 17,38 тис. гектарів. Річки області належать до басейнів великих річок Дніпро, Південний Буг і Дністер. На Одещині — 990 ставків (55 — навколо Любашівки та Зеленогірська). Ці цифри підкреслюють, що «живе срібло» може і повинно стати стратегічним активом для розвитку регіонів, якщо громада, влада та бізнес об’єднають зусилля для його збереження.

Матеріал створено у співавторстві: Антоніни Бондаревої, Наталії Попович, Віри Лапи, Юрія Федорчука, Вікторії Чабанової, Маріанни Шкаврон.