Історія містечка Сатанів під час Другої світової війни
Старовинне містечко Сатанів ще спало мирним сном. Пахучий липень буяв рясним цвітом. Природа раділа життю. Та раптом грізне гуркотіння німецьких мотоциклів, які впевнено й нахабно дзижчали по шосейній дорозі, пробудило місцевих жителів. 6 липня 1941 року вояки 5-ї танкової дивізії СС «Вікінг», яка на 50% складалася з голландців, данців, норвежців і фінів, в’їхали в моє рідне містечко, перетворивши теплий літній день на страх і жах місцевих мешканців.
У приміщенні школи розмістилася німецька жандармерія, облаштувала там тюремні камери.
— Німецько-фашистські варвари розпочали розправу над мирним населенням. Вони перетворили наше місто на руїни й могили, — згадує Ульян Сідляр та Ланда Матвія. — Кількість могил з кожним днем зростала. Так, у 1941 році їх було 15 — у них лежало близько 300 людей.
14 травня 1942 року німецькі варвари влаштували масові погроми. Вони забирали з будівель усіх жителів, не зважаючи на стать і вік. 240 людей зігнали у підвал, який на світанку замурували. Біля входу стояла сторожа. Ще три дні в Сатанові було чути стогін і крики живцем замурованих людей. Мертва тиша опустилася на містечко. Страх і відчай ширилися вулицями. Біля церкви, у кутку, було розстріляно ще сімох людей.
Звірства окупантів
Звірствам німецьких окупантів не було меж. Без жодної жалості, з «скляними очима», наче під гіпнозом, вони були безжальні до всіх, хто їм не подобався. Зокрема, в центрі міста біля селищної ради розстріляли ще 30 людей. Вони не зважали ні на жінок, ні на дітей, ні на старших. Кого не розстрілювали — піддавали різним катуванням. У Сатанові було знищено близько 600 жителів (на той час населення становило приблизно 2000 осіб).
Збереглася в архівах розповідь одного поліцейського, який служив німцям. Прізвища його з гуманних міркувань не називаю, адже його нащадки й досі проживають у нашому містечку. Найбільше вразило те, що всі ці злочини німцям допомагали чинити наші ж українці, які їм прислуговували. Більшість нащадків тих запроданців також живе тут. Дехто справді не знає, чим займалися їхні діди, а більшість — не хоче знати.
«Чужі» серед своїх
Але повернімося до поліцейського. З його розповідей (протокол допиту від 4 липня 1944 року) відомо, що з приходом німців була створена народна міліція. У грудні 1941 року з Ярмолинецької жандармерії прибуло поповнення. Частину міліції відсіяли, інших відправили на перепідготовку. Курси тривали один місяць. Після проходження навчання він повернувся до Сатанова й працював рядовим, а потім — начальником поліції до приходу Червоної армії. Згодом народну міліцію розпустили й створили поліцію. Попереднього начальника розстріляли як «бандерівця». Поліція підпорядковувалася жандармерії.
В обов’язки поліцейського входило стежити за порядком і накладати штрафи на порушників. Часто штрафували за невихід на роботу чи самогоноваріння. Розмір штрафів становив від 50 до 500 рублів. Поліцейські також займалися пошуком бандерівців і червоних партизанів. Часто траплялися випадки, коли жандармерія брала своїх підлеглих і ловила євреїв. В одному з таких рейдів живцем замурували в будинку 100 осіб. Їхні речі були розкрадені поліцією. Сатанівська райполіція активно брала участь у розстрілах мирного населення.
Дехто з них був закопаний живим
Так, у травні 1942 року (зі спогадів місцевого жителя) до його дому прийшов українець за національністю і наказав пройти в жандармерію. Там він отримав вказівку взяти участь у розстрілі мирних жителів. 18 членів поліції загнали колону мирних людей у підвал на базарній площі. Цього ж дня поліція закопала ще чотири ями з людьми, розстріляними до його виклику. Дехто з них був закопаний живим. Після цього відбулася перевірка всіх будинків. Майно розстріляних частково вилучила жандармерія, а частково розібрали місцеві жителі. Більшість тих, хто брав участь у розстрілах, згодом пішли служити в Червону армію.
Поліція брала активну участь і в насильницькому відправленні мирних мешканців на каторжні роботи до Німеччини. Тих, хто відмовлявся допомагати в рекрутингу, заарештовували й відправляли на залізничну станцію «Вікторія» м. Городок. Далі їхня доля невідома.
Поліція також брала участь у пошуках партизан. На початку літа 1943 року на території Іванковецького лісу діяв партизанський підрозділ під керівництвом Ковпака. На допомогу жандармерії були направлені працівники з Ярмолинецького та Городоцького районів. Прочесавши ліс, жандармерія жодного партизана не виявила.
Усі ці відомості були знайдені в протоколах допитів місцевого начальника поліції, який продався німцям. Бувши українцем за національністю, він убивав жителів Сатанова.
Пишучи цю розповідь, я мимоволі згадала своїх бабусю й дідуся, яких також було вивезено в товарних вагонах на каторжні роботи до Німеччини.
Шкода, що ми, українці, знову наступаємо на ті ж граблі, і нас знову знищують за допомогою «перевертнів», які здають позиції, геолокацію…
Публікацію підготувала Наталія Бочуля.
