Шлях після війни
Коли почалася повномасштабна війна, він був у Польщі, але повернувся на Батьківщину. Маючи звання сержанта, служив у піхоті. У серпні 2024 року отримав поранення і 25 годин просидів з турнікетом на руці, не маючи змоги евакуюватися. Праву руку не вдалося врятувати.
Історія ветерана
Михайло Янкевич народився й усе життя прожив у Городку. Тут створив родину, виховав двох синів. З 1993 по 2012 рік працював у місцевому відділі міліції. Вийшовши на заслужену пенсію, поїхав на заробітки до Польщі. Саме там його й застала війна. Згодом городоччанин повернувся додому, понад рік працював в аграрній компанії, а у червні 2024 року прийшов до центру комплектування.
Михайло Янкевич із побратимомФото: Архів Михайла Янкевича
Спершу Михайло проходив вишкіл на Рівненщині, після чого відправився на передову — у місто Торецьк Бахмутського району Донецької області. Служив стрільцем-санітаром у бригаді «Сталева сотня». 29 серпня того ж року чоловік отримав кульове поранення в правий лікоть. Евакуюватися не було змоги, тому 25 годин він просидів із турнікетом на руці. Руку, на жаль, не вдалося врятувати — її ампутували в місті Дружківка, а згодом провели повторну операцію в Дніпрі. Потім були місяці лікування, реабілітації та протезування.
Михайло Янкевич у центрі реабілітації та протезуванняФото: Архів Михайла Янкевича
— Спершу я був у госпіталі в Хмельницькому, потім — у Немирові. Протезування мені зробили в центрі Superhumans Center у Винниках біля Львова. Протез — українського виробництва, усе лікування оплатила держава, — розповідає ветеран.
Жити по-новому
Кілька місяців тому Михайло повернувся додому і вчиться жити по-новому. Каже, це непросто, але можливо — якщо є бажання та підтримка близьких. Він активно спілкується з іншими ветеранами, ділиться власним досвідом і бере участь у заходах, спрямованих на реабілітацію та адаптацію. До прикладу, влітку Михайло разом із дружиною побував у Палаці Орловських у селі Маліївці на благодійному ярмарку, відвідав захід для ветеранів у Сатанові, а нещодавно — спортивну подію «День Нескорених» у Тернополі.
— Такі зустрічі допомагають відволіктися від буденності та повертають віру в себе. І для нас це дуже важливо, ба так ми вчимося розуміти одне одного, — пояснює Михайло Янкевич. – Тож рекомендую своїм побратимам користуватися можливостями, які є для ветеранів. Розумію, що часто «немає» настрою, в кого ампутації, когось мучать фантомні болі, але перебуваючи у колі однодумців забуваєш про погане, — зауважує ветеран.
Михайло наголошує: сьогодні суспільство повинно навчитися приймати ветеранів і ставитися до них з повагою та вдячністю. За його спостереженнями, ветерани часто почуваються непотрібними та покинутими.
Нагадаємо, у Городоцькій громаді ветерани можуть отримати допомогу і необхідну для них інформацію у секторі підтримки ветеранів та членів їхніх сімей, у Центрі життєстійкості, а також у Центрі ментального здоров'я.
