Прощання із захисником
1 грудня додому «на щиті» повернувся Микола Антонович Брелінський, серце якого зупинилося 15 листопада на Донеччині. Прощання із воїном відбулося у селі Велика Левада та в хуторі Ульянівка, де він проживав із сім’єю.
Пам'ятне фото Миколи БрелінськогоФото: Городок.City
Нестерпний біль втрати
До його домівки дорога вистелена хвоєю та квітами. На порозі — онуки. Біля воріт — дружина.
— Що ви з ним зробили? — вигукує вона й біжить до білої домовини.
— Діду, встань! — кричить онука. У відповідь — тиша.
На подвір’ї захисника зібралися його найближчі — рідні, друзі, колеги, сусіди, односельці. Родина прощається з воїном у рідній оселі. Опісля домовину покривають синьо-жовтим стягом, і військовий оркестр виконує Гімн України. Ще кілька хвилин удома, коротка молитва — і військові починають формувати похоронну процесію.
Живий коридор
Важка, болюча й далека дорога веде до церкви у селі Велика Левада. Обабіч шляху односельчани утворили живий коридор. Попри мряку та в'язку багнюку, що вкривала шлях, люди стали навколішки, віддаючи шану захиснику. Діти тримають у руках маленькі прапорці. Багато хто не стримує сліз.
— Микола був дуже доброю людиною. Він переїхав у наш хутір у 2000 році з Дунаєвеччини. До доньки дружини він ставився як до рідної. Також виховав онуків. Вони дуже його любили. А ще Микола був дуже працьовитий: зробив ремонт у будинку, купив меблі, допомагав сусідам. Ніколи нікого не образив, — пригадує сусідка полеглого воїна Таміла Смик.
Життєвий шлях воїна
Захисник має досвід роботи в різних сферах. Під час проживання у селі Миньківці Дунаєвецької громади він працював в екстреній медичній допомозі. Переїхавши на Городоччину, разом із дружиною долучився до роботи в ланці, згодом працював у лісництві, а пізніше — на цегельному заводі в селі Скіпче.
— Микола працював у моїй бригаді на заводі. Був дуже відповідальним. І в колективі вмів знайти спільну мову з кожним. Не можу про нього нічого поганого сказати, — пригадує колишня колега захисника, пані Валентина.
До лав Збройних сил України Микола доєднався у 2024 році. Коли приходив у відпустку, завжди навідувався до найближчих. Розповідав про війну й говорив про те, як мріяв про завершення війни.
— До того, як він одягнув військову форму, ремонтував у селі техніку. Обробляв землю і любив рибалити, — розповідає односельчанин Віктор Ринда.
Останній шлях захисника
Мріяв Микола продовжувати займатися улюбленою справою й після війни. Але день 15 листопада 2025 року змінив усе. Підступний ворог забрав життя нашого захисника.
Його проводжали усією громадою. Після молитви у храмі похоронна процесія вирушила до кладовища. Під звук військового салюту домовину опустили у землю. Дружині вручили пам’ятний лист і стяг — на знак глибокої вдячності за жертовне служіння чоловіка у лавах ЗСУ. Миколі Брелінському назавжди залишилося 56 років.
