Остання путь воїна
9 грудня до села Жищинці прибув траурний кортеж із тілом Вадима Катаєва — військовослужбовця, який понад десять місяців вважався зниклим безвісти. Село, де минули дитячі роки воїна, зустріло його з болем і шаною. Прощання відбулося у місцевому православному храмі.
Жителі села Жищинці готувалися до приїзду кортежу зранку: прикрашали узбіччя квітами, запалювали лампадки та виходили зустріти полеглого захисника. Хоча родина останнім часом проживала на Сумщині, у місті Шостка, рідні вирішили привезти Вадима на Городоччину. Брат Сергій та найближчі родичі переконані: саме тут — поруч із матір’ю — має бути його останній спочинок.
Дитинство
Мати Вадима родом із села Жищинці, тож частина дитинства братів минула саме тут. Староста села Микола Мазій розповідає, що хлопці певний час навчалися у місцевій школі, були добре знайомі односельцям і часто приїжджали до бабусі й дідуся.
Микола МазійФото: Городок.City
— Двійнята Сергій і Вадим навчалися у початкових класах нашої школи приблизно у 2001–2002 роках. Маму їхню поховали тут у 2006-му, і зараз родина вирішила поховати Вадима поруч. Кажуть: на Сумщині постійні обстріли, а тут спокійніша земля, — каже староста Микола Мазій.
Спогади рідних
Брат загиблого Сергій, який народився на п’ять хвилин раніше, з теплотою розповідає, що їх завжди поєднувало особливо міцне відчуття підтримки та близькості, посилене складними обставинами дитинства.
Сергій КатаєвФото: Городок.City
— У дитинстві ми жили то на Сумщині, то тут, бо мама тяжко хворіла. Тож нас доглядали і бабуся з дідусем, — згадує брат Сергій. — Вадим завжди був спокійним і добрим. Після школи ми разом навчалися на помічників машиніста теплотяга та електровоза.
Втім, життєві обставини скерували братів у різні напрямки. Сергій зосередився на сім’ї — одружився, виховує двох дітей. Вадим – працював сантехніком, робив опалення в багатоповерхівках на Київщині.
Родинні зв’язки з братами підтримували й двоюрідні сестри, які пам’ятають Вадима як спокійного й доброго хлопця. Мирослава Портей та Тетяна Воробйова пригадують дні, коли всі разом проводили канікули в селі.
— Ми разом гралися, бігали, приїжджали в гості. Він був добрим, неконфліктним. Світлим хлопцем. Я саме таким його й запам’ятала, — каже двоюрідна сестра Тетяна.
Доросле життя та шлях у військо
Рідні розповідають, попри буденні виклики Вадим завжди залишався відповідальним та сумлінним. Ці риси проявилися й тоді, коли його мобілізували. До лав ЗСУ Вадима Катаєва мобілізували 5 грудня 2024 року.
Вадим Катаєв.Фото: Городок.City
Служив воїн у 13-му окремому десантно-штурмовому батальйоні імені Героя України полковника Тараса Сенюка. На початку лютого 2025 року він зник на Курському напрямку — одному з найнебезпечніших. Лише під час обміну тіл вдалося ідентифікувати його через ДНК та з’ясувати обставини загибелі.
— Він не сховався і не відступив. Молодий, але дуже зрілий по духу. Став у стрій, коли це було потрібно. Загинув від влучання по підрозділу на Курщині. Багато побратимів хотіли приїхати попрощатися, але бойова ситуація не дозволяє. Для нас це велика втрата, — говорить капелан Дмитро Калинюк.
Після прощання у храмі Вадима Катаєва поховали на місцевому кладовищі поруч із матір’ю. Воїну назавжди залишиться 34.
