Історія Героя Павла Рожика
Атмосфера дива та Різдва дедалі більше охоплює світ. Тим часом в Україні у кожній другій родині чекають повернення своїх мужніх воїнів — титанів зі страшної війни, а дехто їх уже ніколи не дочекається з вічного бою...
Спогади коханої дружини
Вона — ніжна і красива, не така, як усі. Не раз про це їй говорив коханий Павлик. Теплі спогади повертали жінку в те далеке і таке близьке Різдво, коли вони були разом та прикрашали ялинку. Як вони тоді раділи святу! Він у неї був найкращий. Високий, кремезний, з великими блакитними очима, ніжний та романтичний. Він дивився на красуню-дружину та говорив їй безліч компліментів. Христина раділа, що зустріла такого чудового хлопця. Щастю не було меж. Він кохав її й радів, що у неї від щастя світяться очі. Про таке кохання мріє кожна дівчина, а у неї воно було. Але, на жаль, його вкрала війна.
Дитячі та юнацькі роки Павла Рожика
Народився Павло Рожик 15 січня 1997 року в селі Кам’янка, що на Городоччині. Він ріс доброю та слухняною дитиною. Вдома було господарство, і Павлик зі своїм старшим братом завжди допомагав батькам. З великим задоволенням він навчався в Кам’янській ЗОШ.
Усі предмети йому вдавалися легко. Він був майже відмінником. Особливо Павло любив фізичне виховання. Часто брав участь у спортивних змаганнях, де займав призові місця. У нього є безліч похвальних листів зі школи. Закінчивши 9 класів Кам’янської ЗОШ, він пішов у 10 клас Турчинецької ЗОШ. У Турчинцях жила його бабуся. Після закінчення школи Павло вступив до Хмельницького національного університету.
Військовий шлях Героя
Життєвий шлях Павла Рожика був тісно пов’язаний із військовою справою. З 2017 року він служив у лавах Національної гвардії України, згодом завершив контракт і повернувся до цивільного життя. Та коли на рідну землю ступив ворог, Павло не зміг залишитися осторонь і знову став до строю.
Старший солдат Рожик Павло служив у 106-й бригаді та брав участь у боях на різних напрямках — від Донецької області до Херсонщини. Свобода і мир в Україні були для нього понад усе. Він знав, що війна може коштувати життя, але про це ніколи не говорив. У найзапекліші дні разом із побратимами стримував натиск ворога. Бойові товариші цінували його шляхетність, гумор та вірність справі. Павло був сильним, мужнім і відважним воїном, який до останнього подиху йшов уперед, вірячи в перемогу.
Фото: Наталія Бочуля
Він дуже кохав свою дружину та мав теплі стосунки з тещею, яка часто привозила бійцям гостинці. За це побратими жартома дали йому позивний «Зять», проти якого він зовсім не заперечував.
Серпень 2023 року став одним із найважчих. Бійці ЗСУ вели активні бої на лівому березі Дніпра. 22 серпня особовому складу 86-го батальйону поставили завдання висадитися в населеному пункті Козачі Лагері. Під час висадки одна з груп потрапила під мінометний обстріл. Двоє бійців загинули. Серед них був і наш Герой.
Нагороди Рожика Павла
Указом Президента України Рожика Павла було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Також йому присвоєно звання «Почесного громадянина Хмельницької територіальної громади» за мужність, виявлену у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, самовіддане виконання службового обов’язку.
Фото: Наталія Бочуля
У Турчинецькій філії Городоцького ліцею № 2 відкрито «Куточок Пам’яті», де висить портрет Рожика Павла і нагадує дітям про страшні роки цієї війни. Він є прикладом мужності та любові до України.
Поховали Героя на Алеї Слави кладовища села Олешин. У нього залишилися батьки, дружина та двоє братів.
Так ніхто не кохав
«Такої щирої усмішки і таких щирих очей я ще ніколи не зустрічала у своєму житті», — згадує дружина. Щодня він нагадував, як її сильно кохає. Остання їхня мандрівка була у Карпати, коли він приїжджав у відпустку. Вони домовилися, що обов’язково сюди ще повернуться. За день до загибелі він написав їй слова, які вона не забуде ніколи:«Кохаю тебе як на небі, так і на землі».
Ті слова стали ніби пророчими. І сьогодні вони викарбувані на пам’ятнику Героя.
«Кохаю як на небі, так і на землі.
Для любові немає кордонів і меж.
Доки житиму я, ти ніколи не помреш».
Підготувала Наталя Бочуля
