Вшанування Героїв та шана ветеранам
Допомога воїнам та ветеранам, підтримка родин полеглих і зниклих безвісти захисників, а також турбота про тих, для кого Городоччина через війну стала другою домівкою — це не просто пункти в плані роботи Городоцької міської ради. Сьогодні це пріоритетні напрямки, що визначають обличчя громади.
Враховуючи обсяг видатків із місцевого бюджету та, що важливіше, відгуки людей, можна стверджувати: досвід Городоччини у сфері соціального захисту та вшанування пам’яті Героїв є унікальним і вартим наслідування іншими громадами України. Про те, як працює ця система «зсередини», Городок.City розповіла секретар міської ради Олена Гріх.
Гідність останньої дороги
Одним із найскладніших, але критично важливих аспектів є організація прощання з полеглими воїнами. Городоцька міська рада взяла на себе повний фінансовий та організаційний тягар. З початку повномасштабного вторгнення (станом на кінець 2025 року) з бюджету громади виділено 2 039 295 гривень на поховання 76 захисників, і ще понад пів мільйона гривень на придбання флагштоків, стягів, іменних табличок та квітів.
— Ми прийняли рішення, що всі витрати на поховання повністю оплачує міська рада. В середньому це 30 000 гривень на одного воїна. Сюди входить усе: домовина, ритуальна атрибутика, прапор, флагшток та поминальний обід приблизно на 40 осіб, — розповідає Олена Гріх.
З її словами, громада не чекає ініціативи від військових частин, які за законом мали б забезпечувати ритуал. Міська рада власним транспортом забирає тіла воїнів із моргів, забезпечує катафалк та супровід. Це ініціатива покликана звільнити родину в стані найважчого горя від будь-яких побутових та фінансових клопотів.
Вічність у граніті: програма встановлення пам’ятників
А ще Городоччина чи не єдина в регіоні виділяє кошти на встановлення пам’ятників загиблим воїнам — 150 000 гривень на кожного. Станом на кінець 2025 року коштом громади встановлено пам’ятники для 46 захисників (21 у місті та 25 у селах громади) на загальну суму 6 394 730 гривень.
На Алеї Слави в місті пам’ятники однакові, а у селах родини можуть обирати дизайн самостійно, але в межах суми, яку виділяє громада. Якщо пам’ятник коштує дорожче, різницю родини доплачують власним коштом.
Окрім того, встановлюють Стели пам’яті в кожному селі громади, а також біля кожного навчального закладу в місті, випускниками яких були полеглі захисники.
Жива пам’ять: відеоспомини та почесні звання
Вшанування загиблих воїнів не обмежується фінансами. Це глибока ідеологічна робота. Кожен захисник, який віддав своє життя за Україну, отримує звання «Почесного громадянина Городоцької міської територіальної громади». Закарбовані імена захисників і в центрі міста на стелі пам’яті «Це моє небо. Це моя земля», яка з ініціативи рідних полеглих захисників оновлюватиметься двічі на рік — у травні до Дня Героїв та у жовтні до Дня захисників і захисниць України. Також у місті впроваджено традицію: у день річниці загибелі чи смерті воїна на центральній площі міста транслюється відео чи аудіозапис про його життя та подвиг.
Вручення посмертних відзнак рідним полеглих воїнівФото: Городок.City
– Це не для чиновників, як інколи кажуть люди, це для пересічних городоччан. Кожна людина має знати, хто віддав за неї життя. Рідні полеглих захисників часто бояться, що про подвиг їхніх близьких забудуть через рік-два. Ми робимо все, щоб цього не сталося, — наголошує секретар міськради.
Підтримка родин зниклих безвісти
Особлива увага у Городку приділяється й родинам зниклих безвісти воїнів, для яких кожен день — це іспит на витривалість, а надія — єдиний орієнтир. Саме вони стали ініціаторами безстрокової акції «Зниклі безвісти — не значить забуті».
Щосуботи, рівно о дев’ятій ранку, коли місто лише починає свій вихідний ритм, на головну площу виходять матері, дружини та діти. Вони стоять із портретами своїх рідних, нагадуючи світу про синів, батьків та чоловіків, про долю яких немає жодної звістки.
Міська рада допомагає родинам у цьому виснажливому очікуванні, зокрема забезпечує транспортом для поїздок на зустрічі з Координаційними штабами, Уповноваженим з питань зниклих безвісти та обміни полоненими, а також допомагає створити громадську організацію. В планах на наступний рік – встановити у центрі міста скульптуру «Серце надії», яка стане візуальним втіленням болю та віри.
– Це буде розламане серце, на якому будуть стягами з фотографіями воїнів. Його дизайн — особливий і дуже символічний: якщо воїн знайдеться або повернеться з полону, прапор із його зображенням та іменем просто витягується з конструкції. Це не типовий холодний пам’ятник, а живий символ очікування, який змінюватиметься разом із долями наших людей, — ділиться планами Олена Гріх. – Над створенням меморіалу вже працює відомий місцевий майстер Руслан Барабашин.
Ініціативи рідних Героїв
А тим часом родини полеглих воїнів, попри власне горе, самі стають рушіями змін у громаді. До прикладу, батьки Владислава Хаєцького подарували Городоцькому ліцею №1 сучасний спортмайданчик у пам’ять про сина.
Родини Віталія Ясінського та Вадима Сурмія звели капличку на кладовищі у Городку, неподалік від Алеї Слави, яка стала місцем спільної молитви для всіх, хто втратив близьких.
А родина Олександра Башука ініціювала створення у місті алеї півоній.
– Крім цього, є родини, які постійно допомагають військовим частинам. Серед таких – рідні Андрія Балана, Сергія Стадниченка, Вадима Ярошенка, Віталія Ясінського та Олександра Дезіка. Вони постійно підтримують Збройні сили, перетворюючи свій біль на допомогу, – зауважує Олена Гріх.
У Городоцькій громаді переконані: пам’ять — це не одноразовий захід і не дата в календарі. Це системна робота, яка не має завершення. Оновлення стели пам’яті, створення нових меморіальних просторів, постійна підтримка родин — усе це формує середовище, у якому подвиг не знецінюється з часом.
