Посмертне донорство
У Городоцькій міській лікарні вперше провели процедуру забору органів від посмертного донора. Донором став чоловік 64 років, у якого лікарі констатували смерть головного мозку після масивного геморагічного інсульту. Завдяки згоді родини двоє тяжкохворих пацієнтів отримали шанс на нове життя.
Все сталося раптово: вдома у чоловіка різко заболіла голова, і майже миттєво він знепритомнів. У лікарню його доставили вже у критичному стані.
— Після проведення обстежень, зокрема комп’ютерної томографії з контрастуванням, медики підтвердили масштабний крововилив, — розповідає директор Городоцької лікарні Олександр Кушнір. — Нейрохірурги відмовилися від хірургічного втручання через надзвичайно високі ризики транспортування та фактичну неоперабельність випадку. Пацієнту могла бути надана лише симптоматична допомога.
За даними ВООЗ, інсульт є другою причиною смертності у світі після ішемічної хвороби серця та основною причиною інвалідизації серед дорослого населення. В Україні загальна кількість інсультів, як ішемічних, так і геморагічних, становить близько 350 випадків на 100 тисяч населення. Як розповідають медики, це дуже поширюване захворювання з високою інвалідизацією та смертністю і саме інсульт є найпоширенішою причиною, через яку надалі може бути констатована смерть головного мозку.
Процедура, що триває понад добу
Щоб констатувати смерть мозку, лікарі провели два консиліуми з інтервалом у 6 годин та серію обов’язкових тестів, зокрема аналізи газів крові та апное-тест — відключення апарату ШВЛ для перевірки, чи зможе тіло самостійно зробити вдих.
— Якщо на етапі обстеження у пацієнта є хоч один рефлекс — процес зупиняється. У нас же всі показники свідчили про смерть мозку, — розповідає Олександр Кушнір.
Олександр КушнірФото: Городок.City
Потенційно для трансплантації у таких випадках можуть розглядатися серце, печінка та обидві нирки. Однак остаточне рішення щодо того, які органи будуть вилучені, ухвалюється лише після повного процесу підбору реципієнтів.
– Зазвичай від моменту смерті до можливого забору минає близько півтори доби, — пояснює лікар.
«Ми не переконували — ми пояснювали»
В Україні діє принцип презумпції незгоди: якщо людина за життя офіційно не дала згоди на донорство, після її смерті медики мають отримати дозвіл родини. Відтак у день, коли лікарі завершили необхідні обстеження й підтвердили смерть мозку, до спілкування з родичами долучилися трансплант-координатори зі Львова та Городка.
Богдан РадюкФото: Ірина Ілясевич
— Ми повідомили родині, що всі тести завершені та, на жаль, мозок помер. Серце працювало, апарат дихав, але пацієнт уже вважався мертвим, — розповідає трансплант-координатор Городоцької міської лікарні Богдан Радюк.
За словами керівниці трансплант-координації Першого територіального медичного об’єднання міста Львова Ірини Ілясевич, яка у складі команди прибула до Городка, у таких випадках переконувати ніхто не має права — лише інформувати й пояснювати.
— Ми нікого не вмовляємо. Ми розмовляємо з родиною, пояснюємо ситуацію, відповідаємо на всі запитання. Рішення завжди залишається за близькими, — наголосила Ірина Іллясевич.
Ірина ІлясевичФото: Городок.Cіty
У цьому випадку родина прийняла непросте, але надзвичайно важливе рішення — погодилася на донорство.
– Рідні нашого пацієнта відповіли: «Він був дуже хорошим. Якщо його частинка продовжить життя комусь — це буде правильно», — зауважує головний медик Городоцької громади.
— Ми дуже вдячні родині донора. Це прояв великої сили волі й людяності. У момент втрати вони змогли подумати про інших і дати шанс на життя пацієнтам по всій Україні, — зазначає трансплант-координаторка.
Саме згода родини відкрила шлях до пересадки.
Як відбувається підбір реципієнтів
Після отримання згоди родини трансплант-координатор закладу вносить інформацію до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ).
— Система автоматично підбирає пари «донор–реципієнт». Це може зайняти від чотирьох до 24 годин і залежить від багатьох чинників: територіального розташування, стану пацієнта, антропометричних даних та імунологічної сумісності, — пояснила лікарка.
Цього разу алгоритм автоматично підібрав 50 можливих реципієнтів з усієї України.
Які органи вилучили
Відтак у ніч на 19 грудня в операційній Городоцької лікарні команда трансплантологів Першого ТМО Львова спільно з місцевими медиками провели вилучення двох нирок та печінки. Зовні печінка виглядала придатною, однак результати гістології виявили фіброзні зміни, пов’язані з хронічним серцевим захворюванням донора, тож цей орган не використали. Натомість дві нирки подарували шанс на життя двом людям.
Перша операція із забору органів у ГородкуФото: Городок.City
— Одну пересадили жінці з Києва, другу — чоловікові зі Львівщини, — розповідає Олександр Кушнір.
Разом з тим, як наголошує лікар, потенційними реципієнтами могли стати й мешканці Городоччини. Однак серед пацієнтів громади, які нині проходять гемодіаліз, ніхто не зареєстрований у системі очікування трансплантації.
— Це реальний шанс на повноцінніше життя, — підкреслює медик. — Після операції я зустрівся з пацієнтами, які отримують гемодіаліз, і розповів їм про можливості трансплантації. Серед них є й молоді люди, які могли б повернутися до активного життя без залежності від апарату. Зазвичай пересаджують лише одну нирку, і цього цілком достатньо, щоб орган виконував усі необхідні функції.
Команда медиків, які проводили першу операцію із забору органів у ГородкуФото: Городок.City
Чи могли робити пересадку в Городку?
Поки — ні. Лікарня має необхідне обладнання для констатації смерті мозку, операційні та частину інструментів для забору органів. Але для трансплантації потрібні дві операційні бригади, спеціалізовані розчини та повний пакет ліцензій.
— Необхідна трансплант-команда. Тому ми можемо бути центром забору, але не пересадки, — пояснює лікар.
Що це означає для громади
Цей випадок — перший у історії Городоцької лікарні. І він відкриває двері до нової медичної практики на місці. Лікарі пройшли процес від діагностики до взаємодії з трансплантологами та родиною, підтвердили готовність до таких процедур і головне — врятували життя. І попри складність і емоційну важкість, такі історії є прикладом того, як навіть після смерті людина може врятувати кілька життів.
— За кожною такою процедурою стоїть не статистика, а конкретні долі. І донора, і тих, хто може отримати шанс на життя. Саме тому ми вважаємо цю роботу надзвичайно важливою і будемо надалі підтримувати співпрацю з трансплантаційними центрами, бо розуміємо, скільки життів можна врятувати, — додає керівник медзакладу. — І хоча про такі випадки говорять нечасто, саме вони дають шанс на життя тим, хто його майже втратив.
Окрім того, Олександр Кушнір додає, що це також нагадування громаді: реципієнтами можуть бути не лише люди десь «там», у великих центрах. Це можуть бути наші сусіди, родичі, знайомі — якщо вони вчасно стануть на чергу.
