Останній шлях захисника
У суботу, 10 січня, у Хмельницькому провели в останню путь Героя із Городоччини Олександра Зайця. Він загинув на Харківщині другого січня. Поховали воїна на Алеї Слави в обласному центрі. Тепер йому назавжди 50 років.
— Він був мужньою, доброю та самовідданою людиною, яка до останнього боронила нашу незалежність і свободу. Ця втрата — невимовний біль для всіх, хто його знав, із ким він навчався і служив. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, дружині та донечці. Всім, кого торкнулася ця втрата. Вічна пам’ять Герою, — написав на своїй сторінці у фейсбуці колектив Городоцького ліцею №2, випускником якого був полеглий воїн.
Фото: Суспільне Хмельницький
Історія Героя
Народився Олександр Миколайович Заєць четвертого червня 1975 року на Запоріжжі, у селі Мала Токмачка. Згодом із батьками переїхав у село Чорниводи на Городоччину, де у нього народилася сестричка Лілія. Навчався Олександр у Городоцькій школі №2. Закінчивши дев’ять класів, вступив до Новоушицького технікуму на спеціальність автомеханіка. Опісля проходив строкову службу в армії.
— Після служби він повернувся додому і певний час працював на цукровому заводі. Але йому дуже подобалася будівельна справа, тому згодом він поїхав на заробітки й почав робити ремонти. Це він дуже любив. Був майстром на всі руки, — пригадує сестра полеглого воїна Лілія.
У 2011 році Олександр створив сім’ю. Через рік у нього з дружиною Наталією народилася донечка Валерія. Вона стала для подружжя цілим всесвітом. З часом родина переїхала до Хмельницького, де придбала власне помешкання.
Війна
19 грудня 2024 року Олександр отримав повістку і долучився до прикордонної служби. Після вишколу, служив на Чернігівщині, а згодом вирушив на Харківщину.
— У середині вересня минулого року брат мав відпустку. З родиною трішки відпочив у Карпатах і знову повернувся на службу. Я з ним востаннє розмовляла 11 грудня. Він казав, що їх мають перекидати на Вовчанський напрямок. На Різдво надіслав мені СМС-повідомлення. Писав, що в нього все добре. Дружині востаннє телефонував 28 грудня. Після цього зв’язок із ним обірвався, — розповідає сестра воїна.
Останній бій
Двоюрідний брат Олександра Анатолій, який також служить, розповідає, що серце його брата перестало битися другого січня цього року. Виконуючи бойове завдання на Харківщині, Олександр виходив із позицій і потрапив під обстріл. Осколкові поранення виявилися несумісними з життям... Рідним сповістили сумну звістку шостого січня.
— Від своєї родини я висловлюю щирі співчуття доньці Валерії, дружині Наталії, матері Леоніді Борисівні та сестрі Лілії. Олександр був надзвичайною людиною. Для нашої родини це величезна втрата, — каже Анатолій Шелестинський.
— Олександр був добрим братом, сином, чоловіком. Дуже любив свою дружину, а найбільше — донечку. Був безвідмовним татом. Мені він замінив батька, хрестив мою доньку. Важко усвідомити, що його вже немає, — зауважує пані Лілія.
Поховали захисника на Алеї Слави у Хмельницькому під звуки військового салюту. Над його могилою тепер майорить синьо-жовтий стяг — символ героїзму та безмежної відданості Україні.
