Захід памʼяті
19 січня у центрі Городка знову майоріли державні стяги. На одному з них був портрет захисника Олександра Гардиша, життя якого обірвалося рік тому. В річницю загибелі воїна на площі Героїв Майдану відбувся захід пам’яті.
Спомин Олександра ГардишаФото: Городок.City
Городоччани долучилися до загальнонаціональної хвилини мовчання. З відчуттям гордості за країну та болю за її синів слухали Гімн України, а згодом — аудіозапис історії життя Олександра.
— Минув уже рік, а я й досі не вірю, що мого сина немає. Не можу в це повірити. Цей рік для мене — ніби стертий. Я пам’ятаю лише два дні: коли мені принесли те сповіщення і коли привезли його додому, до хати… — каже пані Ніла, мати загиблого воїна. — Він був дуже-дуже доброю дитиною. Завжди мене захищав, ніс на своїх плечах. Доля випала йому нелегка. Батько довго хворів, і синові доводилося робити все: і косити, бо в селі така робота, і возити, і дрова на зиму заготовляти. Але ніколи він не був сумний — завжди веселий. Вийде надвір, побачить сусідів — обов’язково зупиниться, розпитає: «Як здоров’я? Що поробляєте?». У нас на подвір’ї криниця — на чотирьох дворів. Люди вже старші, то він ніколи не дозволяв їм самим носити воду. Брав відра і ніс додому.
А донька… Хоч вони з її мамою і розлучилися, але підтримували зв’язок — і з колишньою дружиною, і з дитиною. Донька часто приходила до нас. Він так радів, коли вона приїжджала. Вони бавилися, мов малі діти. Я не раз казала: «Боже, та в тебе з Кариною — один розум».
Вона теж дуже тяжко це переживає. Сьогодні, на жаль, не приїхала — не мала змоги, бо навчається в Кам’янці. Але й досі не знімає чорної хустки…
Історія Героя
Олександр Олександрович Гардиш народився 14 лютого 1987 року у Великому Карабчієві в родині медика та водія. Хлопчик ріс в атмосфері любові та турботи бабусі, дідуся, батьків та старшої сестрички.
Односельці та вчителі згадують його як надзвичайно світлу дитину — усмішка ніби ніколи не сходила з його обличчя. У 1993 році Сашко став першокласником місцевої дев’ятирічки.
– Він завжди був готовий прийти на допомогу. Його щирість та бажання відгукнутися на будь-яке прохання дуже подобалися нам, дівчаткам, — згадує однокласниця Наталія Хованець.
Найбільше Сашко любив літо: риболовлю з друзями, прогулянки садом із дідусем-пасічником та лісові мандрівки по гриби. Після дев’ятирічки продовжив навчання у Великолевадській школі, яку закінчив у 2004 році. Змалку Олександр не цурався важкої сільської праці — допомагав батькам по господарству, косив траву, пас худобу, дбаючи про рідний дім.
Фото воїна на Стелі пам'ятіФото: Городок.City
Шлях до самостійності та найбільший скарб
Здобувши освіту в Лісоводському професійно-аграрному ліцеї, Олександр деякий час працював у столиці, проте згодом повернувся до рідного села. Працював сумлінно: спершу на підприємствах у Великому Карабчієві та Зінькові, згодом обробляв землю.
Попри те, що особисте життя не склалося так, як мріялося, у Олександра залишився його найбільший скарб — донька Каріна. Вони були надзвичайно близькими: спільні погляди на світ та час, проведений разом, були для батька найдорожчими моментами. Каріна була сенсом його життя, його гордістю і натхненням.
Військова виправка та шлях у вічність
У жовтні 2024 року Олександр Гардиш став на захист України. Свій військовий шлях розпочав із підготовки на Рівненщині, а протягом листопада удосконалював бойові навички на полігонах у Польщі.
На початку грудня захисник був направлений на Сумщину. Як стрілець-снайпер славетної 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, Олександр виконував надскладні бойові завдання. 24 грудня він востаннє зателефонував мамі, аби попередити: їхню групу, ймовірно, перекидають на Курщину, тож зв’язку не буде тривалий час.
Цей мовчазний період тривав до січня. 19 січня 2025 року під час мінного обстрілу поблизу населеного пункту Вікторівка Суджанського району Курської області Олександр Олександрович Гардиш загинув.
Прощання із Олександром ГардишемФото: Городок.City
Мати отримала трагічну звістку 23 січня. Наступного дня Герой повернувся додому «на щиті». Поховали воїна на кладовищі в рідному селі Великий Карабчіїв. Йому назавжди залишиться 37.
