Вшанування памʼяті захисників
Тихий морозний ранок. Хтось поспішає на роботу, хтось іде у власних справах, а хтось нарікає в соцмережах на відсутність світла й води. В той самий час у Городку на площі Героїв Майдану — людно й тихо. Тут сьогодні звучать імена тих, хто вже ніколи не повернеться додому й не обійме рідних.
Михайло Коцур та Марк Васерман — городоччани, які загинули в один день, 24 січня 2023 року. Напередодні третьої річниці їхньої загибелі пам’ять захисників вшанували земляки. Традиційно прозвучав Державний гімн України, після чого присутні хвилиною мовчання віддали шану полеглим воїнам.
— Ми разом там були. Я — в 68, а він — у 72 бригаді. Ми там часто зустрічалися, а у Городку — сусіди. Дуже шкода, що таких людей забирає війна. І дуже важливо їх пам'ятати, — сказав Микола Рожко.
Історія Михайла Коцура
Михайло народився 9 лютого 1981 року в Дунаївцях. У багатодітній сім’ї він був найстаршим — тою опорою, на яку завжди могли розраховувати дві молодші сестри. Життя не раз випробовувало його на міцність: кілька років тому померла одна з його сестер, згодом пішла з життя і мати.
Після школи Михайло поїхав підкорювати столицю, вступивши до Київського національного торговельно-економічного університету. Студентські роки залишилися в пам'яті друзів світлими спогадами про гітару та його неймовірну комунікабельність.
— Міша любив компанії, в їхній кімнаті часто було чути гітару. Він завжди був щирим та щедрим, — пригадує однокласниця та однокурсниця воїна Аліна Климова.
Михайло Коцур
У Києві Михайло створив сім’ю, став батьком донечки. І хоча згодом шлюб розпався, йому вдалося зберегти теплі стосунки з колишньою дружиною — вони залишалися друзями до останнього дня.
Останні роки Михайло жив в Ірпені. Саме там, у власному помешканні, його застало повномасштабне вторгнення. Коли місто опинилося у вогні, чоловік став рятівником для інших.
— Рятуючи людей, Міша ледь не загинув. Він вивозив знайому з дитиною саме в той момент, коли перед ними підірвали ірпінський міст, — розповідає подруга сім'ї Ольга Медвідь.
Побачивши жахіття «руського міра» на власні очі, Михайло Коцур не зміг залишатися осторонь і пішов на передову. Він став стрільцем, помічником гранатометника у механізованому батальйоні однієї з частин ЗСУ. Службу ніс на найгарячішому напрямку — Донецькому. Побратими та командування відзначали його відповідальність: Михайло виконував кожне завдання так само сумлінно, як колись опікувався сестрами.
24 січня 2023 року на Авдіївському напрямку його земний шлях обірвався. Поховали воїна 3 лютого поруч із матір’ю та сестрою. У Михайла залишилися батько, сестра та донька.
Історія Марка Васермана
Валентин Рожко народився 4 грудня 1974 року в селі Завадинці. Друзі й однокласники згадують його як доброго, відкритого й життєрадісного хлопця, який умів підтримати і завжди знаходив спільну мову з людьми.
Коли розпочалася повномасштабна війна Валентин був за кордоном. Однак повернувся додому, щоб стати на захист країни. Він поповнив лави Збройних сил України під ім’ям Марк Васерман.
Січень 2023 року став трагічним для родини. Під час виконання бойового завдання на Донеччині підрозділ, у якому служив Марк, потрапив під ворожий штурм. Бій був запеклим. Боєць проявив стійкість і мужність, однак 24 січня загинув. Свідком його загибелі став рідний брат, який перебував поруч у тому ж строю. Через інтенсивні бойові дії тіло воїна не вдалося евакуювати.
Понад рік Марк Васерман вважався зниклим безвісти. Родина наполегливо добивалася юридичного встановлення істини. Лише 22 січня 2025 року рішенням Городоцького районного суду Марка Миколайовича Васермана офіційно визнали загиблим.
Ім’я воїна увіковічене на пам’ятній стелі у селі Велика Яромирка Фото: Городок.City
16 січня 2026 року Указом Президента України за особисту мужність і самовідданість Марка Васермана нагородили орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Маркові назавжди залишиться 48 років. У нього залишилася мати, дружина, син і онучка.
