Прощання з Героєм Анатолієм Дударем
22 січня Городоцька громада схилила голови, проводжаючи в останню путь свого земляка — Анатолія Дударя — воїна та батька чотирьох дітей, який добровільно став на захист України. Траурний кортеж із тілом загиблого захисника прибув до міста зранку. Уздовж вулиць Шевченка, Грушевського та Степана Бандери городоччани вийшли, утворивши живий коридор. Люди ставали навколішки, тримали прапори, мовчки прощалися з тим, хто віддав життя за Україну.
Траурний кортеж із тілом загиблого воїна у ГородкуФото: Городок.City
Анатолію було 51 рік. У нього залишилися четверо дітей — наймолодшому лише п’ять, найстаршій доньці — 21 рік, ще двоє синів мають 14 і 18 років. За сімейними обставинами він міг узагалі не йти на фронт. Але не зміг залишитися осторонь.
— Ми сьогодні проводжаємо в останню путь батька нашого вихованця. Він мав чотирьох дітей, одна з яких — з інвалідністю. Але ми бачимо, які в нас люди — справжні патріоти своєї держави, — сказала Любов Казмірчук, директорка Городоцького центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю.
Людина з доброю душею
Анатолій Дудар був відомий у Городку як працьовита й добра людина. Навчався у третій та четвертій школах міста, згодом — у Лісоводському професійному училищі. Працював зварювальником. Ще з 2014 року, з початку війни, допомагав українській армії: виготовляв буржуйки для фронту, ремонтував техніку, підтримував військових і сусідів.
— Він був людиною з дуже доброю душею. Відповідальний батько, ніколи ні з ким не сварився, нікому зла не бажав, — згадує родичка Надія Стасюк.
Україна переможе
З перших днів повномасштабного вторгнення Анатолій добровільно став до лав Збройних сил України. Служив на різних напрямках, зокрема поблизу Покровська. Згодом через сімейні обставини був звільнений зі служби, однак ненадовго — він сам повернувся на фронт, бо, за словами близьких, хотів дожити до перемоги України.
— Зустріну його десь на дорозі, спитаю: «Толік, як там?». А він завжди відповідав: «Нічого, все добре». Ніколи не скаржився. Востаннє бачилися восени — він приїжджав на похорон побратима, ніс вінок і повторював: «Україна переможе», — розповідає знайомий Анатолій Мазуренко.
Похорон Героя
16 січня життя Анатолія Дудара обірвалося під час виконання обовʼязків військової служби та захисту Батьківщини. Офіційне сповіщення родина отримала 18 січня.
Прощання з воїном відбулося у рідній домівці, а заупокійну службу звершили у храмі Святого Йосифа. Поховали Анатолія Дудара на кладовищі в мікрорайоні Мархлівка, поруч із могилами його батьків.
Цього дня в Городку говорили не лише про втрату, а й про людину, для якої любов до України була не словами, а щоденною працею й вибором. Вибором, який коштував життя.
