Воїн зі щирою дитячою посмішкою
26 січня у селі Чорниводи, на Городоччині, в останню путь провели загиблого Героя 24-річного Дениса Мостового. Військовий загинув на Донецькому напрямку під час виконання бойового завдання 20 січня.
Ще на під’їзді до села узбіччя доріг нагадували різдвяно-траурний вінок: у білому снігу — гілля хвої та яскрава калина. Деякі ягоди лопнули від морозу, залишаючи червоні сліди, ніби краплі крові… Цей символічний шлях вів до рідного дому Дениса. Попрощатися з ним прийшли сотні людей: односельці, друзі, побратими. Машин було настільки багато, що утворилися затори, і останній кілометр люди долали пішки. Подвір’я не могло вмістити всіх присутніх. Люди групками стояли під засніженими деревами, згадуючи, яким був Денис.
Світла дитина
Для багатьох у Чорниводах Денис назавжди залишиться тим світлим хлопчиком, який колись бігав шкільними коридорами. Вчителі згадують його з особливим теплом, адже навіть у дорослому воїні вони бачили ту саму щирість, яка вирізняла його серед інших ще у дитинстві.
Валентина МостоваФото: Городок.City
— Я була його класним керівником з п’ятого класу, — розповідає Валентина Володимирівна Мостова. — Пам’ятаю його як дуже чуйну дитину, гарного футболіста та вірного друга. Денис вчився добре, завжди мав ту щиру зацікавленість в очах. У моїй пам’яті назавжди залишиться його дитяча посмішка.
Приклад людяності, що надихає
Друзі Дениса згадують, що він мав унікальну здатність об’єднувати навколо себе людей. Для них він був не просто товаришем, а неформальним лідером, який вчив бути людиною за будь-яких обставин.
— Денис був прикладом того, якою має бути людина: хоробрим, добрим, людяним, — каже його друг Дмитро Зюбрівський. — Неважливо, чи знав він когось добре, чи бачив уперше — він завжди ставився до людей із повагою. Він був для нас як командир, як орієнтир у житті.
Ці слова підтверджує і Назар Задорожний, який виріс разом із Денисом. Друзі дитинства пройшли довгий шлях, і навіть війна не змогла розірвати їхній зв'язок, який тепер став частиною історії.
Назар ЗадорожнийФото: Городок.City
— Він був неймовірно життєрадісним, — згадує Назар Задорожний. — Ми завжди були на зв’язку, я завжди міг на нього покластися. Ми виросли в одному дворі, і я завжди буду його любити, сумувати і пам’ятати як найкращого друга.
Спортсмен, з великим майбутнім
Після школи Денис активно займався спортом у Хмельницькому, де знайшов не лише тренера, а й справжнього наставника в особі ветерана війни Олексія Хамського. Військовий досвід тренера та запал молодого спортсмена створили міцний тандем, який тривав до останніх днів життя Героя.
Олексій ХамськийФото: Городок.City
— Денис був неймовірно порядним і відданим, тренувався у мене близько двох років, поки не підписав контракт, — ділиться Олексій Хамський (позивний «Балу»). — Навіть вже будучи нацгвардійцем, він знаходив можливість приїжджати на заняття. Іноді дзвонив і казав: «Командири не відпускають, допоможіть». Я їздив, писав рапорти, користуючись статусом ветерана, аби він міг виступати за Нацгвардію та наш клуб. Він виконав норматив кандидата у майстри спорту з вільної боротьби і був справжнім взірцем для інших.
Крім вільної боротьби Денис приділяв час і грі у регбі. Був кандидатом у майстри спорту з цього виду спорту, гравецем команди Суперліги та переможцем Вищої ліги.
Справжній патріот
За роки служби Денис став рідним і для волонтерської спільноти. Його мати, Зоряна Сільваші, від початку повномасштабного вторгнення активно допомагає фронту та переселенцям. Тому загибель Дениса стала особистим горем для багатьох волонтерів. Засновник фонду «Ковчег України» Юрій Гуменко згадує Дениса як людину виняткової мужності
Юрій ГуменкоФото: Городок.City
— Денис був справжнім українцем, патріотом, якого не потрібно було просити захищати Батьківщину, — згадує Юрій Гуменко. — Він завжди тримав слово: міцний, правильний, щирий хлопець. Буквально пару тижнів тому ми допомогли йому з колесами для автівки, а він у відповідь обіцяв привезти прапор, хотів віддячити. Це була надзвичайно віддана людина, і те, що його не стало — кричуща несправедливість.
Для багатьох волонтерів Денис був не просто підопічним, а рідною людиною, яка випромінювала впевненість у перемозі. Волонтерка Оксана Орєхова, подруга родини, ледве стримує сльози, згадуючи зустрічі з Денисом на передовій.
Оксана ОрєховаФото: Городок.City
— Кожного разу, коли ми їздили на Донецький напрямок, зустрічали там Дениса, — розповідає Оксана Орєхова. — Він був такою радісною та щирою дитиною, що від нього ми самі заряджалися позитивом. Денис завжди казав: «Все буде добре, ми обов’язково вистоїмо і переможемо». Приносимо щирі співчуття його мамі Зорині, це невимовний біль — втратити такого сина.
Нездійснені мрії
Близькі розповідають, що незабаром Денис планував весілля. Він встиг освідчитися коханій, але одягнути шлюбний костюм не судилося. Саме тому мама Героя попросила приносити на прощання білі квіти. Друзі, за давньою традицією для неодружених хлопців, принесли весільний коровай та гільце.
Вічна пам’ять Герою
Траурний кортеж від дому Дениса Мостового прослідував до православного храму села Чорниводи. Колона розтягнулася на багато сотень метрів.
Односельці утворили живий коридор, віддаючи останню шану земляку. Поховали Дениса Мостового на місцевому кладовищі під звуки військового салюту.
