У Городку вшанували пам’ять воїнів Василь Остяк і Віктор Попик, полеглих під Дебальцевим

Маріанна Шкаврон Журналістка

Вчора о 15:16

Вшанування памʼяті воїнів

Василь Остяк і Віктор Попик — воїни, які проживали в одному селі, служили на одному напрямку і загинули в один день, 17 лютого 2015 року, під час боїв за Дебальцеве. Сьогодні, в 11 річницю їхньої загибелі, земляки вшанували пам’ять воїнів на площі Героїв Майдану у Городку.

Традиційно на сходах адмінбудівлі міської ради розгорнули великий Державний прапор України та стяги з портретами захисників. Під час заходу пролунав аудіозапис, у якому директорка Городоцького будинку культури Оксана Походонько розповіла присутнім історії життя та бойового шляху мужніх лісоводчан.

Маріанна Шкаврон

Історія Віктора Попика

Віктор Петрович Попик народився четвертого листопада 1972 року у селі Лісоводи. У 1988 році закінчив Городоцьку ЗОШ №1. Згодом зустрів свою другу половинку Оксану. Пара одружилася і оселилася на Закарпатті, але з часом повернулася у Лісоводи. Разом вони виховували донечку Іринку. Щастя родини обірвала війна.

У серпні 2015 року Віктора мобілізували до лав ЗСУ. Спочатку він проходив вишкіл на Львівщині, а згодом — у Чернігові. Служив у складі 13-го окремого мотопіхотного батальйону на Сході України.

16 лютого 2015 року Віктор востаннє зателефонував рідним. Наступного дня зв’язок із ним обірвався назавжди. Старший солдат Віктор Попик загинув від кулі снайпера під час запеклих боїв за Дебальцеве. 17 лютого побратими бачили, як він упав, проте через шквальний мінометний обстріл забрати тіло одразу було неможливо.

Фото: Городок.CityАвтор: Маріанна Шкаврон

Надія, що згасла

Тривалий час у близьких була надія, що Віктор живий — можливо, поранений в одному зі шпиталів або у полоні. Проте після виснажливих пошуків брат Володимир упізнав тіло Віктора у Дніпропетровському морзі.

7 березня 2015 року Герой повернувся додому «на щиті». Поховали воїна у рідних Лісоводах. Того дня біда об’єднала всю громаду — люди не стримували сліз, прощаючись із людиною великої душі.

— Як батько, Віктор Петрович був зразком для всіх, — пригадував Олег Петрик, вчитель Лісоводської школи та класний керівник доньки загиблого. — Він робив ремонти у класі, брав активну участь у житті школи. Донька завжди була для нього на першому місці, він понад усе дбав про її майбутнє. Для всіх нас це болюча втрата. Віктор — справжній Герой.

Шкільна вчителька Віктора, Діна Степанівна Моря, згадує його як доброго учня, якого поважали за готовність завжди прийти на допомогу. А однокласниця Неля Сіра додає: Віктор був чудовим другом, лідером та активним спортсменом.

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлений у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, у 2016 році Віктор Попик був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Також його імʼя увіковічене на Стелі памʼяті у Городоцькому ліцеї №1, де він навчався.

Історія Василя Остяка

Василь Володимирович Остяк народився 12 січня 1979 року в селі Лісоводи. Після завершення навчання у місцевій школі проходив строкову службу. Повернувшись до цивільного життя, присвятив себе праці на землі — працював механізатором в одній із аграрних компаній. Про Василя згадують як про людину з «золотими руками».

– Він досконало знався на техніці, був сумлінним і завжди готовим підставити плече допомоги колегам та сусідам, – згадує його знайомий.

Мирне життя чоловіка змінилося у серпні 2014 року, коли його мобілізували до лав Збройних сил України. Протягом місяця Василь проходив інтенсивний вишкіл у Мукачеві, після чого у складі легендарної 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади вирушив на Схід.

З осені 2014 року він брав участь у найгарячіших точках антитерористичної операції, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність нашої держави.

Вдома на Василя з нетерпінням чекали найдорожчі люди: дружина Майя та дві донечки — Яна та Валентина. Востаннє родина бачила свого захисника у грудні 2014 року, коли він приїхав у коротку відпустку.

Фото: Городок.CityАвтор: Маріанна Шкаврон