Коли камені говорять: як стара цегла зберігає пам’ять про минувшину
Котрісь з цих старих цеглин знайдені при дорозі або у купі будівельного сміття, а з деяких раритетів був зроблений мангал, де смажили шашлик. Нині це — експонати музеїв у Первомайську на Миколаївщині, Городку на Хмельниччині, приватних колекціях дослідників із Львівщини. Про що розповідають старовинні цеглини та чому важливо їх зберегти — читайте у спільному дослідженні журналістів із Городка та Первомайська.
Теракотові, пісочні й руді, на диво легенькі або важкі, дійсно «як цеглина»: кожна вирізняється кольором, вагою, рельєфною печаткою-клеймом виробника, та має власну історію. Для когось це просто каміння під ногами, та для людей, які розуміють цінність цих знахідок, кожна стара цеглина — ще один фрагмент у фундаменті історії міста, регіону, країни. Мовчазні цеглини можуть розповісти дуже багато: варто поцікавитися, і перед вами постануть картини минулих епох, історії підприємств, людей, розвитку міст, де ми нині живемо.
Первомайськ: не вивчений розділ історії міста
Ірина Зозуля, дослідниця з Первомайська на Миколаївщині, яка збирає колекцію старої цегли, нещодавно відкрила у місті Музей цегли. Підштовхнула до пошуків несподівана знахідка: цеглина із твердим знаком в сучасному паркані у сусідів.
Ірина Зозуля, дослідниця з ПервомайськаФото: Гард.Сity
Незабаром побачила у Карпатах колекцію клеймованої цегли і вирішила шукати таку в Первомайську — попри думку знайомих, що у місті нічого цікавого не знайдеш. Але хто шукає, той знаходить: цеглина з клеймом «вискочила» просто під ногами в самому центрі міста. Згодом дослідження виявило, що ця цеглина потрапила сюди з міста Бірзула (нині Подільськ).
Оскільки наприкінці позаминулого століття в Голті а Ольвіополі, частинах нинішнього Первомайська, з’явився важливий залізничний вузол, сюди потрапило чимало цеглин з усіх усюд. Тож пані Ірина продовжувала пошуки: ходила довкола старих будівель, шукала в підвалах. Зрештою, накопичилася ціла колекція. Є серед інших і цеглина зі знаком залізничників та літерами «К.К», які, ймовірно, вказують на Київську залізницю. Потрапила до Первомайська і цеглина з села Остки (Рівненщина).
Цеглина зі знаком залізничників.Фото: Гард.Сity
Старовинні цеглини, радянські будматеріали та підробки відомих брендів
Загалом у колекції є як цеглини позаминулого століття з клеймами тодішніх підприємців, ініціалами виробників, так і радянська цегла з простішими позначками (маркування, яку температуру вона витримує ). Є цікавий екземпляр: підробка під популярні англійські бренди London та Ramsay.
«Це як Adidas і Abibas, в той час таке теж було, — усміхається Ірина. — Людина приходить замовлять цеглу, їй дають каталог із назвами виробників. Якщо ім’я нічого не говорило, скажімо, «Ясько», то вона замовляла підробку із написом «Лондон».
Хоча насправді цегла Григорія Яська, київського виробника, була досить відомою: «Це вогнетривка цегла: запечена, гарна цеглина, дуже важка. Таку цеглину ставили в піч, щоб вона утримувала тепло». У Первомайську досі зберігся будинок, для будівництва якого використана така цегла.
Є у пані Ірини і цеглина з ініціалами землячки Анни Воєводської. Це донька адмірала Воєводського, який мав винокурню, кінний завод, цегельню в Берізках (село на Первомайщині). На честь доньки підприємець зробив це клеймо: «От така ексклюзивна річ у колекції».
У музеї є також дерев’яна форма, виготовлена спеціально для експозиції: в таких колись виготовляли вручну клеймовану цеглу. У форму з вирізаними у ній літерами закладали глиняний розчин і отримували цеглину з ініціалами виробника.
«Клеймувалася цегла одна на п’ятдесят-сто одиниць, щоб зручно було рахувати партії, — розповідає пані Ірина. — Потім виробництво стало автоматизованим».
Дерев’яна форма для цеглиФото: Гард.Сіty
Первомайський музей цегли молодий: відкрився у 2023-му, та зараз вже має чималу колекцію цікавих експонатів: щось віднаходить засновниця музею, щось приносять люди.
«Цеглини були в жахливому стані. Я їх замочувала, відмивала, чистила, і вони набули ось такого гарного вигляду. Тепер кожен охочий може побачити цю колекцію у музеї цегли і послухати на екскурсії, «як говорять камені».
Екскурсії у музеї проводять навіть під час відключень електроенергії. У такі часи панує особлива атмосфера - експонати освітлюються свічками.Фото: Гард.Сity
Городок: дослідники «по цеглинках» збирають історію міста
Міський краєзнавчий музей у місті Городок на Хмельниччині має власну колекцію давніх будівельних матеріалів. Тут буквально по цеглинках складають минуле Городоччини місцеві історики. І матеріалу для цього більш ніж достатньо: на Поділлі цеглу виготовляють здавна — передусім завдяки покладам якісної глини.
«У регіоні діяли піщані й глиняні кар’єри, а також глиняні копанки, де добували сировину для виробництва будівельних матеріалів, — розповідає Сергій Щур, заступник начальника відділу культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міської ради. — Саме з неї зводили житлові будинки, господарські споруди та оборонні укріплення».
Сергій Щур, заступник начальника відділу культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міської радиФото: Городок.Сіty
В експозиції музею представлені цеглини XVIII, XIX та XX століть. Є й уламки пізнішого періоду, зокрема вогнетривка цегла меншого формату.
«Найдавніші зразки колекції датуються XVII століттям, — каже пан Сергій, — а найновіші — радянським періодом і сучасністю».
Виставка цегли у Городоцькому музеїФото: Городок.Сіty
Діяло шість цегельних і два черепичних заводи
Частина експонатів доступна для огляду в постійній експозиції, інші зберігаються у фондах музею. Загалом ідеться про кілька десятків автентичних будівельних виробів.
«Історичні джерела свідчать: на кінець XIX століття в містечку Городок діяло шість цегельних і два черепичних заводи. Деякі зразки продукції цих підприємств сьогодні представлені в нашій експозиції. Вони можуть багато розповісти не лише про технології виробництва, а й про економіку та історію краю», — зазначає директорка музею Наталія Гоцуляк.
Директорка музею Наталія ГоцулякФото: Скріншот
Якщо говорити про місцеву цеглу, то надзвичайно цікавий зразок — так звана «пальцівка», яка, ймовірно, датується XVII століттям. Саме з такої цегли будували фортеці та замки, зокрема Меджибізький, Сатанівський, Кам'янець-Подільський.
«Чим вона особлива? По-перше, ця цегла була значно більшого розміру, ніж сучасна стандартна, — каже Сергій Щур. — По-друге, після того як її закладали у форми, поверхню обробляли пальцями або спеціальними пристосуваннями — робили характерні борозни. У цьому зразку добре видно ямочки від пальців, звідси й назва — «пальцівка»».
Є випадкові, дефектні, з незапланованими відбитками
Загалом, як розповідає пан Сергій, музеї та колекціонери завжди прагнуть мати не просто стандартні зразки, а щось унікальне. Адже цегла з чітким клеймом, датою та назвою мануфактури — зрозуміла: відомо, хто і де її виготовив. Але є й інші — випадкові, дефектні, з незапланованими відбитками.
«У нашій колекції можна побачити цеглу з випадковими слідами — наприклад, нерівними відбитками або помилково нанесеними цифрами. Є зразки, де цифри відтиснули навиворіт — імовірно, через помилку робітника, який неправильно встановив форму».
Окрема категорія — підробки. На Поділлі, зокрема, масово траплялися цеглини з написом, схожим на «Лондон». Формально літери могли бути неповними, але назва асоціювалася з якістю, і це працювало як маркетинговий хід ще кілька століть тому.
«Для колекціонерів найбільшу цінність мають не стандартні зразки, а дефектні — з помилковими клеймами або унікальними слідами. Наприклад, коли по сирій цеглі пробігла курка, кіт чи інша тварина. Такі екземпляри існують в одному-єдиному варіанті — і саме тому вони безцінні», — підкреслює працівник культури.
Цегла із відбитком лапи твариниФото: Городок.Сіty
Також не вся цегла була прямокутною. Існували спеціальні форми із заокругленнями — для декоративних елементів, верхів будівель або парадних частин фасадів. У колекції є уламки, які, ймовірно, саме так і використовувалися.
«Коли ми говоримо про культурну спадщину, то часто стикаємося з проблемою реставрації. Старовинну цеглу з давніх будівель нерідко розбирають на господарські потреби, і це значно ускладнює роботу реставраторів, — продовжує директорка музею. — Адже під час відновлення пам’яток спершу використовують автентичну цеглу, а вже потім — сучасну».
Частину експонатів до музею приносять місцеві жителі, частину — туристи. Люди безкоштовно передають цінні зразки до фондів музею.Фото: Городок.Сіty
Експеримент якості
І на завершення — цікавий факт: городоцькі історики проводили експеримент разом з істориками та реставраторами: брали цеглу XVII, XIX і XX століть. Спочатку зважували суху, потім замочували у воді до повного насичення і зважували знову. З’ясувалося, що цегла XVII століття вбирає мінімальну кількість вологи — тому вона значно міцніша. Сучасна ж може вбирати до половини власної маси, що призводить до руйнування під час замерзання.
«Отже, попри розвиток технологій, стародавня цегла часто перевершує сучасну за якістю», — каже Сергій Щур.
Львів: дитяча праця та три окупації
Такої ж думки будівельний майстер і дослідник зі Львівщини, а нині військовий Борис Ганайлюк. Першу цікаву цеглину він знайшов ще в дитинстві: «Допомагав дідусеві будувати гараж і знайшов цеглину з відбитком собачої лапи. Довго думав, навіщо майстри залишили його на цеглині. Нині зробив багато досліджень і знаю цю таємницю».
Цегла із колекції Бориса ГанайлюкаФото: Домашній архів
Серйозно збирати цеглу Борис почав 10 років тому. Та він не просто її колекціонує, а досліджує історію нашого народу. Відповідно виявляє цікаві факти. Перший – різні окупанти України в різні часи використовували для виготовлення цегли дитячу працю.
«До прикладу, за часів окупації Австро-Угорщиною території, де нині Львівщина, більшість дітей з бідних родин не мали змоги навчатися в школах, а були змушені допомагати батькам, щоб вижити взимку. Підтвердженням цього є відбитки дитячих пальців на цеглинах. У мене такі є щонайменше на цеглинах 15 виробників».
Другий факт, виявлений дослідником, це те, що кожен окупант забирав в українців мову.
«Не потрібно знищувати націю, вбивати людей, щоб її підкорити — достатньо забрати мову, традиції і виправити історію, — стверджує дослідник. — Тому австріяк писав австрійською, поляк польською, а найдалі пішов радянський союз, який писав «Львов отличное качество» і навіть невірну адресу із купою букв: «УРСР, КПСМ, «боберка». Що він цим хотів сказати? Що це цеглина совєтського союза. Не Львова, не України».
Старовинна цегла у новобудові ЛьвоваФото: Городок.Сіty
І третій факт — по внутрішніх зрізах цеглин можна досліджувати геологію старовинної Львівщини, яку різні окупанти знищили повністю. Цих суглинків вже нема в природі, каже майстер: «Щоб відновити цю цеглу, треба їхати в Австрію, у Національний парк, по глину. А також треба відновити технологію, яка лежить в могилах разом з нашими пра-прадідусями. Одну з тих таємниць я розкрив уві сні. Мені наснилися десятки дітей, які поїхали в поле, голими руками, босими ногами, дерев’яними засобами набирали глину на фіру, привезли до пана, сформували цеглу... Весь цей процес вони не могли зробити так, щоб хтось з них не поранився і не додав у заміс краплину крові. І це дає нам право говорити, що то є не польська, не австрійська, а старовинна львівська цегла. Українська».
По цеглі можна вивчати геологіюФото: Городок.Сіty
«Дзвінка» цегла, що зберігає історію Львівщини
Дослідник розпізнає цеглу з першого погляду. Маючи кілька вільних годин у день свого народження, він знайшов час для журналістів, щоб розповісти, чому історична цегла — це важливо. Ми стоїмо біля строкатої стіни, складеної із різних цеглин: Борис вказує на взірці різного кольору та пояснює, яка між ними відмінність. Є «рядові» цеглини: така набирається вологи та з часом кришиться. Є просто хороша цегла. А є «дзвінка». Вона вирізняється темним, брунатно-червоним кольором, подекуди з відтінком бузкового.
«Я дзвінку цеглину бачу по кольору. Вона зветься дзвінчак українською або клінкер німецькою, по суті це штучний камінь, подібний до граніту. Така цеглина вимішана з різних матеріалів. Бо з глини вийде просто руда. А щоб вийшов камінь, потрібно додати біодобавки, які матінка природа додавала мільйони років».
Цеглу дослідник розрізняє по кольоруФото: Городок.Сіty
У колекції близько чотирьох сотень взірців
Збирати колекцію Борис почав років десять тому. Зараз у ній близько чотирьохсот штампів. Дослідник пишається тим, що в колекції є відтиски різних майстрів, відбитки листочків і навіть ведмежої лапи.
«Я на всякі дрібниці звертаю увагу. У мене є дуже круті взірці. Є внутрішні зрізи із зубами, зі скам'янілим деревом, з мушлями»
Борис приніс показати цеглину, якій сімсот років. «Ця цеглина — підтвердження того, що ми працьовитий народ. До 17 століття не було знаряддя праці, щоби забирати залишки глини. Це робили вручну, тож на цеглині залишилися борозни». Ця цегла зветься пальцівкою.
Борис Ганайлюк із цеглою-пальцівкоюФото: Городок.Сіty
У планах — створення музею
Наш співрозмовник продовжує: «У мене є оригінал листівки від самого Василя Кука (провідник ОУН на теренах півдня та сходу України, командир УПА-Південь, — прим. Авт). — І я маю тактичний намір: до цеглин 1930-50-х років додати артефакти та копії музеїв злочинів НКВД».
Дослідник хоче створити музей цегли, поєднаний із музеєм злочинів НКВД: «Щоби пояснити російськомовним... Хоча росіяни не мають права називатися росіянами, бо вони вкрали цю назву, щоб була подібною до «Київська Русь». Тому я вживаю слово «московити». І хочу зробити музей, щоби показати московськомовним, чому вони розмовляють московською, і заохотити їх перейти всіх на українську».
Цегла розповідає правдиву історію
«Кожна стіна має прихований сенс, — каже пан Борис на завершення екскурсії. — Книжкам історії, особливо до 1991-го року, довіряти можна тільки частково. Велике запитання, де правда. А по автентичних відтисках старовинних цеглин і по старовинних речах можна досліджувати наш побут, відповідно, вивчати історію України. Тому старовинна цеглина — це є історична цеглина», — впевнений дослідник.
Клейма на цеглинах: підписи виробників і епохФото: Городок.Сіty
Цегла — один із найдавніших будівельних матеріалів у світі. Її історія почалася понад п’ять тисяч років тому в Месопотамія. Перші цеглини просто сушили на сонці, а згодом почали обпалювати — так з’явилася міцна вавилонська цегла, з якої зводили мури міст, палаци та, за легендами, навіть Вавилонську вежу.
З розвитком архітектури цегла стала не лише основою будівництва, а й елементом естетики — нею оздоблювали брами, фасади й вулиці. Та попри технічний прогрес, саме старовинна цегла залишається справжнім символом витривалості, часу й пам’яті. Вона зберігає на собі відбитки рук майстрів, клейма заводів, сліди випадкових помилок і навіть щоденного життя минулих століть.
Кожна цеглина — мов окрема книга: з неї можна дізнатися про виробника, про будинок, у якому вона була закладена, і про все, що вона «бачила» за свої роки. Це невивчений розділ історії нашого міста. І в ньому ще залишається багато загадок, які ми лише починаємо розгадувати, — як один підкреслюють дослідники і з Миколаївщини, і з Хмельниччини, і з Львівщини. «Цегла пам’ятає все. І саме тому варта того, щоб її слухали», — підкреслюють історики.
Над текстом працювала Наталія Попович та Юлія Савва
