Олександр Мельник: воїн, який зустрів вогонь у перші хвилини вторгнення
24 лютого — у день, що став точкою відліку нової, найтяжчої фази війни, городоччани вшанували воїна, ім’я якого назавжди вписане в історію Городка. Чотири роки тому ця дата стала першим днем повномасштабної війни і останнім днем життя 32-річного Олександра Мельника.
Його життя обірвалося приблизно о п’ятій ранку 24 лютого 2022 року під час артилерійського обстрілу на Луганщині, поблизу міста Сватове. У ніч із 23 на 24 лютого в напрямку військового штабу, де перебував Олександр, летіли п’ять ворожих ракет. Чотири з них збили сили протиповітряної оборони, п’яту — не встигли.
— У результаті всі члени штабу загинули. Їхній командир згорів ущент, а в нашого Сашка були пошкоджені внутрішні органи. Він помер на операційному столі, — зі сльозами розповідала мати воїна Ольга Мельник.
Посмертне фото Фото: Городок.City
Історія воїна
Олександр Мельник із позивним «Сектор» присвятив своє життя військовій службі. Родом із Городка, навчався у Городоцькій гімназії, згодом — у Городоцькому ліцеї №1. Дитинство провів серед книжок у місцевій дитячій бібліотеці, де працювала його мама.
— Я там працювала, і він завжди був зі мною. Зі школи прибігав в обід. Разом до роботи, разом із роботи… — пригадує вона.
Фото: Домашній архів
Після закінчення школи у 2006 році Олександр твердо заявив: стане військовим. У його родині служіння державі було справою честі — дідусь усе життя працював у райвійськкоматі, дядько також був військовим. Та й сам Олександр, долаючи перепони, наполегливо йшов до мети.
Він вступив до Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Мати згадує, як син поспіхом зібрав документи й сам поїхав складати іспити до Яворова — без підручників і навіть без ручки.
— Потім телефонував і жартував, що серед абітурієнтів як професор ходить: усі з книжками, а він навіть ручки не має, — розповідала пані Ольга.
Олександр МельникФото: Домашній архів
Після закінчення вишу за направленням поїхав служити на Київщину. Там створив сім’ю, став батьком. У війську служив у 23-му дивізіоні 96-ї зенітної ракетної бригади Повітряних сил ЗСУ, був начальником штабу та першим заступником начальника дивізіону. Із 2018 року виконував бойові завдання в зоні проведення ООС. Служив у ракетних військах. У 32 роки він мав за плечима роки служби, бойовий досвід і чітке розуміння свого обов’язку. 24 лютого 2022 року цей обов’язок він виконав до кінця.
Олександра поховали на Алеї Слави в рідному Городку 13 березня. У нього залишилися дружина, маленький син, батьки й сестра.
Похорон Олександра Мельника 13 березня 2024 рокуФото: Городок.City
У червні 2022 року Президент України нагородив воїна орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). У 2023 році командувач Повітряних сил ЗСУ присвоїв йому звання підполковника (посмертно). У 2025 році Олександру Мельнику присвоєно звання «Почесний громадянин Городоцької міської територіальної громади».
Президент України просмертно нагородив Олександра Мельника орденом «За мужність» ІІІ ступеня.Фото: Городок.City
Сьогодні його ім’ям названа одна з вулиць Городка — та, що веде до місцевого кладовища. Його ім’я викарбуване на меморіалі в ліцеї, де він навчався. А 24 лютого воно знову прозвучало на площі — серед десятків інших, але для рідних і для міста — єдине й неповторне.
