Що потрібно знати про піст
Сім тижнів перед Великоднем – це не просто відмова від м'ясних та молочних продуктів. Це час, коли господині пеленали поліно і називали його Федором, діжу для тіста виносили надвір «на сповідь», а у хрестики з тіста запікали монети на щастя.
Разом із проєктом «Витоки» від Zagoriy Foundation розповідаємо про традиції та особливості кожного з семи тижнів Великого посту.
Що таке Великодній піст
Великодній, або Великий піст розпочинається за 48 днів (сім тижнів) до Великодня. Це приблизно одна десята частина року, тому цей період часто називають «десятиною Богові». Він є головним і найсуворішим серед чотирьох багатоденних постів у році.
Ці сім тижнів — час духовного й тілесного очищення людини напередодні Воскресіння Ісуса Христа. У цей період люди намагалися утримуватися від сварок у родині та із сусідами, осмислювали свої вчинки й думки, прагнули звільнитися від пристрастей та гніву.
Як змінювався побут у піст
У церкві всі рушники замінювали на вишиті в чорних або темних тонах. У хатах знімали божники, рушники та серветки, гаптовані червоними чи яскравими нитками, замінюючи їх на скромніші, у стриманій кольоровій гамі.
Упродовж Великого посту належало бути врівноваженим, скромно одягатися, відмовитися від прикрас та уникати розваг — вечорниці, вінчання та весілля в цей час не проводили.
У піст лише дівчатам дозволялося співати веснянки-заклички, водити хороводи та грати в ігри. Решта ж виконували виключно сумні релігійні, постові пісні про сирітку, злу мачуху чи бідного Лазаря.
Харчування під час посту
У піст не вживали м'яса, яєць, молочних продуктів. Ті, хто дотримувався строгого посту за монастирським уставом, присмачували страви олією тільки в суботу й неділю, а риба на столі – лише на Благовіщення та у Вербну неділю.
Фото: Дарина Павлюк
Від постування звільнялися тяжко хворі, старенькі й немічні, а також діти до 7 років. За дозволом священника послаблення могли бути вагітним і матерям, що годують дітей, а також тим, хто фізично важко працює або перебуває в дорозі.
Перший тиждень – Жилавий або Жильник
У цей час пекли жиляники або дужики – довгасті коржики на воді з житнього або гречаного борошна, щоб бути жилавим і сильним. Їли з олією, хріном і редькою. До цього існує приказка: «Піст – хрін та редьки хвіст».
Жартували, що в церкві протягом тижня дзвонять «по хрін та по редьку». Цих овочів їли багато, щоб протягом року не хворіти й бути здоровим. Задля цього радили весь перший тиждень утримуватися від вареної їжі, їсти тільки раз у день.
Фото: Дарина Павлюк
Полоскозуб або Чистий понеділок
У понеділок хлопчики-підлітки обходили сусідів та родичів із привітанням: «З постом будьте здорові!» Їх обдаровували дрібними грошима. Дорослі ходили один до одного «полоскати горілкою зуби», щоб у них не застрягли крихти скоромної їжі. Господині ретельно вимивали й випарювали посуд, щоб у ньому не залишилося ані краплі жиру.
Існує прикмета: якщо першим до хати завітає чоловік, то в родині протягом року всі будуть дужими й не хворітимуть.
Федоровиця – жіночий тиждень
У суботу згадували християнського мученика Федора Тирона. На честь цього святого на Гуцульщині, Лемківщині, Бойківщині, Покутті поширена назва першого тижня посту – Федоровиця.
Господиня брала поліно або праника, називала Федором, пеленала, наче немовля, і клала у кутку хати. Федоровиця – жіночий тиждень, коли робили лише вкрай необхідне, рано лягали спати, не запалюючи світла, бо «Федор у хаті і можна йому обсмалити брови», а це може спричинити пожежу від блискавки.
Завершували тиждень застіллям, брали ложку куті, кидали її в кут, поліно спалювали, примовляючи: «Федір з хати, а добро до хати».
Другий тиждень – Глухий (на Чернігівщині)
Рекомендували провести тихо, стримуючи емоції. Повертались до щоденних клопотів: чоловіки – до роботи в господарстві, жінки – пряли, але не ткали, щоб не наробити помилок.
На другий тиждень посту до раціону додавали гриби та рибу. Заздалегідь до посту готували на сім'ю мішок тарані й бочку солоної риби.
Третій тиждень
На другому й третьому тижні починали говіти – строго постити і відвідувати церковні служби, готуючись до сповіді та причастя. Хворі й літні люди соборувалися. У таїнстві соборування відбувається відпущення забутих, несповіданих гріхів. Дівчата говіли, щоб «запостити хорошого чоловіка».
Четвертий тиждень – Середохресний, Христовий або Хрестя
У середу відзначали середину посту – Середопістя. Казали, що опівночі можна почути великий шум і тріск – то піст ламається навпіл.
Перебивання посту на Підляшші
На Підляшші існував звичай перебивання посту. Дівчата й хлопці переодягалися циганами чи жебраками і ходили від хати до хати, ворожили, випрошували, а то й щось цупили у господарів. Парубки кидали до хати, де була молода дівчина, горщик із попелом. Мазали глиною або фарбою вікна, двері й стіни хати чи заставляли двері дерев'яними колодами, дровами, щоб вранці ніхто не міг вийти надвір. Або розбирали віз на частини і потім складали його на даху клуні.
Фото: Дарина Павлюк
Увечері на дорозі посеред села палили солому, стрибали через вогонь, щоб швидше пройшла зима та закінчився Великий Піст.
Хрестики з монетою на щастя
І зараз збережений звичай до Середохресної середи випікати хрестики з тіста для кожного в родині. Їх годилося з'їсти натще, щоб протягом року не хворіти. До одного хрестика клали дрібну монетку – на щастя тому, кому дістанеться.
Вірили, що тоді людині буде протягом року в усьому щастити. Їй доручали розпочинати важливі для сім'ї справи: починати посівну, саджати город, пересаджувати дерева й квіти. Хрестиками частували худобу, давали корові, коли виганяли її перший раз на пасовисько.
Випічку закопували на чотирьох кутах поля на добрі сходи й щедрий урожай, для захисту ниви від усього лихого. А ще клали до зерна, яким будуть засівати, приказуючи: «Роди, Боже, на всякого долю: і бідного, і багатого, і кривого, і сліпого, і вола, і мошки, і мені трошки!».
П'ятий тиждень – Похвальний
На Похвальному тижні утримувалися від будь-якої важливої роботи, бо толку з того не буде: не розпочинали будівництва, ремонту, нової справи, не вирушали в дорогу, не укладали договорів, не спродували й не купували худоби. Не білили хату, бо пообсипається, не шили й не в'язали, оскільки або покинеш недоробленим, або взагалі швидко порветься.
Перший посів пшениці
На Чернігівському Поліссі на ікону Матері Божої жінка вішала власного рушника, а через рік забирала його додому – «на щастя, на долю».
На Правобережжі перед іконою ставили посудину із землею, сіяли туди пшеницю – «на гарний врожай». До Великодня пшениця мала зійти, і до зелених паростків клали фарбовані яйця – така композиція символізувала відродження життя, природи й новий аграрний рік.
Вірили, що все посаджене на Похвальному тижні в полі, на городі, в садку буде гарно рости, адже цей тиждень – найтепліший з усіх впродовж Великого посту: «Хвалиться Похвала, що вже зима розтала».
Застерігали: на Похвальному тижні не можна хвалитися один перед одним, щоб не зурочити ні урожай, ні здоров'я. На Похвалу тільки «сорока хвалиться першим яйцем».
Фото: Дарина Павлюк
Шостий тиждень – Вербний, Шутковий, Квітний
Ще цей тиждень називають Вербич, Вербниця, Бечковий тиждень. Вербна неділя — одне з дванадцяти найбільших християнських свят.
У народній традиції Вербну неділю пов’язували з весняним відродженням природи, початком вегетації та цвітіння, а в церковній — із вшануванням входу Ісуса Христа до Єрусалима. Цей день символізував оновлення й надію.
Протягом усього Вербного тижня діти приспівували: «Вербич, Вербич, весну приклич!». Освячену вербу несли на кладовище та залишали на могилах. У ці дні також було заведено прибирати могили родичів після зими.
Сьомий тиждень – Страсний, Білий, Чистий
Діжа «йде на сповідь»
На Поліссі побутував звичай: уранці, до сходу сонця, мили й вишкребали дочиста діжу, у якій замішували тісто на хліб. Її накривали настольником (скатертиною), обв’язували червоним поясом, зверху клали хліб і сіль. Казали: «Діжа йде на сповідь» або «Діжа йде на ярмарок торгувати».
На світанку прикрашену діжу виносили надвір, ставили на ушули — стовпи, на яких кріпляться ворота, — ближче до неба, щоб перші промені сонця її благословили.
Магічна нитка на Чистий четвер
На Поліссі та Лівобережжі побутував давній звичай: на Чистий четвер господиня вставала вдосвіта, до сходу сонця роздягалася, знімала хрестик, сідала на поріг і лівою рукою, проти сонця, сукала «магічну» нитку. Цією ниткою під час жнив перев’язували руку й поперек, щоб не боліли, а також використовували її в побутових обрядах як оберіг від пристріту, відьом і нечистої сили.
Страсна свічка
На Чистий четвер під час вечірньої служби в церкві, або, як казали, «на Страсті», брали страсну свічку. Її потрібно було донести додому запаленою та полум’ям над дверима й вікнами випалити хрести. Вірили, що це захистить оселю від нечистої сили.
Із четверга до суботи пекли паски. Робили це в повній тиші, адже вважали: якщо ритуальний хліб вдасться, то рік буде щасливим. Субота на Страсному тижні має назву Красна, або Червона Волока (так кажуть на Чернігівщині). Тоді ж фарбували великодні яйця — найчастіше в цибулинні або у відварі гілочок верби чи яблуні, які дають зелений чи жовтий колір.
Кожен тиждень Великого посту мав свої особливості, заборони й обряди. Це був час не лише духовного очищення, а й підготовки до нового аграрного циклу, коли через ритуали намагалися забезпечити добробут, здоров’я та врожай на весь рік.
Матеріал підготовлено на основі досліджень Олени Чебанюк для проєкту «Витоки» – соціальної ініціативи Zagoriy Foundation у рамках напрямку «Традиції та культура». Zagoriy Foundation – це бюро соціальних ініціатив, місією якого є уможливлення позитивних сценаріїв майбутнього України через розвиток та посилення спільнот.
