Вшанування памʼяті захисника
Він любив історію, свою родину і Україну. Саме тому, коли розпочалася повномасштабна війна, повернувся з-за кордону і став до лав Збройних сил України, сказавши мамі: «…це мій вибір, і ти маєш пишатися мною». Вона пишалася, а потім довго оплакувала сина.
У третю річницю загибелі Ігоря Волоса його рідні та земляки знову вшанували пам’ять воїна на площі Героїв Майдану. Опісля поклали квіти до Стели пам’яті «Це моє небо. Це моя земля», де закарбовані імена захисників із Городоччини, які поповнили ряди небесного війська.
— Це дуже сумно. Ігор був нам з сестрою як батько. Дуже добрий, дуже чуйний. Завжди допомагав, — витираючи сльози, зазначив брат полеглого воїна Андрій Волос.
— Сьогодні ми прийшли на площу, щоб вшанувати нашого земляка, який загинув, захищаючи нас. Завдяки йому та іншим воїнам, які стоять на захисті нашої країни і ризикують власним життям, ми можемо жити, навчатися і будувати плани на майбутнє, — зауважив школяр Тимур Валіїв.
Історія воїна
Ігор Волос народився 14 червня 1990 року у селі Бедриківці. Був найстаршою дитиною у багатодітній сім’ї. Ще зі школи захопився історією рідного краю. Поглиблено її вивчав, а коли настав час обирати майбутню професію, вирішив стати істориком і вступив до Кам’янець-Подільського педагогічного університету.
Згодом поїхав на заробітки. Як розповідають його знайомі, працював на різних роботах — як в Україні, так і за кордоном, щоб забезпечити родину всім необхідним.
Останнім часом городоччанин жив у селі Новосілка разом із бабусею. Односельчани згадують, що Ігор Волос був дуже добрим, турботливим і працьовитим чоловіком. Мріяв зробити ремонт у будинку, одружитися і купити хороший автомобіль. Та його плани зруйнувала війна.
Він не зміг залишатися стороннім глядачем, коли на його країну напав ворог. Тому повернувся з-за кордону і доєднався до лав ЗСУ. Служив на Донеччині та Луганщині. Був оператором відділення інженерних загороджень.
— Він не чекав повістки — пішов на фронт добровольцем. Був відважним. Казав мамі: «Мам, а що, я буду сидіти тут, щоб вони прийшли сюди?». Такого він не міг допустити і пішов… — пригадувала колега матері загиблого Ольга Пушкар.
11 березня поблизу населеного пункту Кремінна на Луганщині серце Ігоря Волоса перестало битися. Удома на воїна чекали мати, бабуся, сестра, брат і племінниці. Провели захисника в останню путь 17 березня. Поховали поряд із батьком.
— Ігор був дуже доброю і чуйною дитиною. Він був відважним, сам став на захист нашої Батьківщини. Нещодавно і його мати відійшла у вічність. Царство їм небесне, — сказала староста села Бедриківці Світлана Волошина.
Прощання з захисникомФото: Городок.City
Тепер Герою назавжди 32 роки. Його ім’я увіковічене на меморіалах, а посмертно Ігорю Волосу присвоєно звання «Почесний громадянин Городоцької міської територіальної громади» та нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
