Традиції
«Встигнути до Паски» – вислів, який об'єднує сучасних українців та їхніх предків. Господині підстрибували, щоб паска була вищою, не сідали, щоб тісто не осіло, а інколі навіть розбирали піч, аби витягнути вдалу паску. У радянські часи паски ховали під назвою «кексики», а сьогодні ця назва досі залишилася на цінниках. Разом із проєктом «Витоки» від Zagoriy Foundation розповідаємо про традиції приготування до Великодня та святковий стіл.
Приготування до свята
До Чистого четверга перед Великоднем жінка повинна була прибрати та вибілити хату (на Гуцульщині, де хати були дерев’яні, — вимити їх усередині та зовні), випрати й підготувати чистий одяг для всіх членів родини, святкові рушники та скатертини, перемити миски й мисники. Чоловіки мали навести лад у господарських спорудах та стайні.
Традиція трансформувалася, але продовжує виконувати свою роль. Багато містян намагаються вимити самостійно або замовити клінінг вікон до Паски, а мешканці сіл структурують час так, аби до свята прибрати подвір’я, побілити дерева, підфарбувати тин і вікна, змінити на чисті тюлі та штори.
Паска з писанками.
Паска – обрядовий хліб
Паска — це обрядовий хліб, який має важливе символічне й ритуальне значення, так само як і крашанки та писанки. Пасок випікали багато — на кожного члена родини. Якщо не могли, пекли одну, але неодмінно з білого пшеничного борошна.
Процес випікання паски
Випікання великоднього хліба здавна вважалося особливим таїнством, під час якого господиня мала помолитися і вчиняти тісто в чистому одязі, запалити свічку, вигнати всіх із хати задля тиші, а також обов’язково хрестити паску, підстрибувати біля печі для її росту та уникати сидіння, аби святковий хліб не осів.
Паски сприймали як проєкцію людини. Якщо тісто просіло, під час випікання тріснуло чи перекосилося — це вважали поганим знаком. Казали, що якщо паска впала, то це віщувало сильну хворобу або смерть когось із родини.
У багатьох селах і нині заборонено впускати до хати будь-кого, коли печеться паска. Вважали, що святковий хліб можна зурочити.
Оздоблення пасок
В Україні сьогодні зустрінемо багато пасок, прикрашених білою поливкою, що є новотвором, звичаєм, який набув поширення з початку XX ст. Більш давня практика – прикрашати паски виробленими символами з тіста: хрестами, косичками, гусочками, пташками, квітками, драбинками, дубовими листочками. Змащують їх яйцем, аби паски були лискучими.
Цікаву традицію прикрашання пасок у ХІХ ст. зафіксували етнографи на Слобожанщині. Спечені паски мастили розтовченим жовтим імбирем із жовтком, аби верхівка була лискучою та жовтою.
Паска чи баба?
Коли говоримо про обрядовий великодній хліб, в Україні можна почути й іншу назву — «баба». Її й нині вживають у багатьох регіонах поряд із «паскою»: баба, бабка, бабчина.
Основна відмінність — у рецептурі. У деяких випадках бабка солодша й більш здобна, тоді як паска може майже не відрізнятися від звичайного хліба.
Лемки називали бабкою великоднє печиво з найкращого білого борошна, а паску пекли із житнього або пшеничного разового борошна.
Особливі властивості паски
Навіть коли паска засохне або скибки впадуть на підлогу, хліб не викидають. Його дають худобі або висушують на сухарі. Крихти пасок закопували на городі чи в полі — для кращого врожаю.
Особливими властивостями наділяли також крашанки та шкаралупу з них. Українці згодовували її курям, закопували біля хати, у саду, на городі чи в полі. Першу крашанку зберігали як оберіг від пожежі. Вірили, що якщо перекинути її через вогонь, пожежа вщухне.
Шкаралупою свячених яєць підкурювали хвору людину чи тварину. Її також давали курям, щоб краще неслися, і худобі — щоб була здорова.
Великодній кошик
Що ж кладуть на освячення до великоднього кошика? Найважливішими атрибутами є паска та крашанки, а далі багато що залежить від регіону.
На Поліссі наприкінці XIX — на початку XX століття до великоднього кошика клали хрін, мед, сіль, шмат вареного і сирого сала, шматок печеного м’яса. На Бойківщині й досі побутує традиція прикрашати кошик зеленню, барвінком, першими квітами.
Серед страв — кільце ковбаси, печене сало, шинка, плесканка, масло, сіль, хрін, а часом і часник.
Святковий стіл
У центрі святкового столу — паска, навколо якої викладають крашанки чи писанки. Святкова трапеза завжди починається з яйця і паски — це ритуал розговіння. Досі збережена традиція христосуватися — вигукувати «Христос Воскрес» і обмінюватися крашанками.
Сирні коники – шедевр Гуцульщини
На стіл також ставлять вершкове масло, сирну плесканку і коники (Гуцульщина). Щоб виготовити сирних коників із вершниками, потрібно мати неабияке вміння та досвід, а ще — правильну консистенцію сиру.
Сирна паска
На півдні України, Київщині та Лівобережжі дуже поширеною є солодка сирна паска. Секрет її приготування — у добре перетертому домашньому сирі, додаванні вершків, сметани або вершкового масла та різних вишуканих додатків: мигдалю, родзинок, сушених абрикосів.
М'ясні страви
У минулому обов’язковою стравою було ціле печене молочне порося, начинене гречаною кашею (заможніші використовували рис). Ті ж, хто не міг дозволити собі таку розкіш, запікали цілу щуку чи іншу рибу в маслі.
Серед великодніх страв: пироги з м’ясною начинкою, кільце печеної ковбаси, сальцесон, драглі або холодець, печена ягнятина, локшина з гускою, вуджене м’ясо, сало, печена підчеревина.
До м’ясних страв обов’язково подавали хрін або цвіклі (буряк із хроном). Вважалося, що на Великдень неодмінно потрібно скуштувати пекучого кореня — з’їси невеликий шматочок, і хрін допоможе, коли заблукаєш у лісі.
Радянська доба: паски стали «кексиками»
Встановлення радянської влади суттєво вплинуло на святкування Великодня. Антирелігійна боротьба була всеохопною. Господині, які випікали паски вдома, вже не наважувалися відкрито хвалитися своїми кулінарними вміннями.
У післявеликодній понеділок у школах влаштовували лінійки, на яких перевіряли руки учнів, щоб виявити та висміяти тих, хто розписував крашанки. На Великодні свята часто організовували збори трудових колективів або суботники, не прийти на які означало поставити під загрозу кар’єру.
Але великодні традиції виявилися міцнішими за ідеологію. Містяни, попри заборони, випікали бабу, але називали її «кексиком». Цікаво, що й сьогодні на Великдень великі хлібопекарські компанії продають паски, які на цінниках зазначені як кекси. Це не випадковість, а неусвідомлений спадок минулого.
Попри всі трансформації XX століття, свято Великодня зберегло свій зміст і значення. Воно дозволяє відчувати себе частиною спільноти, передавати власну ідентичність і культуру та буквально візуалізувати українські традиції.
Матеріал підготовлено на основі досліджень Олени Брайченко для проєкту «Витоки» – соціальної ініціативи Zagoriy Foundation у рамках напрямку «Традиції та культура». Zagoriy Foundation – це бюро соціальних ініціатив, місією якого є уможливлення позитивних сценаріїв майбутнього України через розвиток та посилення спільнот.
