Коли місто стає перешкодою
Для більшості з нас бордюр заввишки десять сантиметрів – деталь міського ландшафту, яку не помічаєш. Для В’ячеслава Борити кожен такий бордюр – перешкода, яку не завжди вдається подолати.
В’ячеслав – ветеран. У жовтні 2024 року на Запорізькому напрямку поруч із ним розірвалася міна. Осколки пошкодили хребет і плече. Чоловік отримав параліч. Зараз він проходить реабілітацію у Броварах на Київщині і щодня працює над тим, щоб повернути собі можливість ходити. Але коли приїжджає додому в Городок, стикається з іншою реальністю – міським середовищем, яке не враховує його потреб.
– Нещодавно був у храмі, хотів заїхати в кав’ярню неподалік художньої школи. Відстань зовсім маленька, але дістатися туди на візку – справжнє випробування. Найбільша біда – це бордюри. Поки ти здоровий, не замислюєшся, скільки сил треба, щоб просто потрапити в аптеку чи магазин. А зараз із фронту повертається багато хлопців на протезах чи візках. Для нас доступність міста — це питання поваги, – говорить В’ячеслав.
Вʼячеслав Борита Фото: Архів Вʼячеслава Борити
Його історія – одна з багатьох. І саме такі історії змушують громади переосмислювати підхід до міського простору.
Як проблему безбар’єрності вирішують у Городку
У Городоцькій громаді проблему намагаються вирішувати системно. Тут створили Раду безбар’єрності, яка працює над тим, щоб зробити простір доступнішим у різних сферах: освіті, економіці, інформації, цифрових послугах, інфраструктурі та громадському житті.
Також у Городку готують проєктно-кошторисну документацію для капітального ремонту об’єктів благоустрою, передбачивши створення безбар’єрного маршруту. Він охопить вулиці Шевченка, Гончара, провулок Ванагса, а також Грушевського і Заміську.
Загальна довжина маршруту – 4,45 кілометра. Уздовж нього розташовано 54 об’єкти, які потребують адаптації: 24 громадські будівлі – серед них адмінустанови, навчальні заклади, лікарня, автовокзал, заклади бізнесу – та 30 багатоквартирних житлових будинків із комерційними приміщеннями.
У громаді розглядають цей маршрут як частину ширшого плану: надалі планують підготувати ще три проєктно-кошторисні документації для інших ділянок, щоб поступово охопити безбар’єрними рішеннями все місто.
Маршрут безбарʼєрностіФото: Надана мапа Ігорем Яблонським
Проєкт передбачає не окремі точкові зміни, а комплексне переоблаштування простору.
– Ми говоримо про створення цілісного маршруту, де людина з інвалідністю або інша маломобільна особа зможе безперешкодно пересуватися. Це і пониження бордюрів із правильним ухилом, і достатня ширина тротуарів – не менше 1,8 метра, і облаштування тактильних смуг, – пояснює головний спеціаліст відділу містобудування та архітектури Ігор Яблонський. – Проєктні рішення враховують потреби всіх груп населення. Водночас вони не обмежують інших користувачів і не впливають негативно на експлуатацію об’єктів. Це універсальний підхід.
Окрему увагу приділяють деталям, які часто залишаються поза увагою. На маршруті планують облаштувати 14 пішохідних переходів із тактильними смугами. Два світлофори мають отримати звукові сигнали для людей із порушенням зору. Тактильні плити встановлюватимуть перед виходами на проїжджу частину, біля входів до будівель, на зупинках і перед сходами чи пандусами.
Пандус біля одного з приміщень Городоцької багатопрофільної лікарніФото: Городок.City
Вартість розробки проєктної документації – 850 тисяч гривень. Виконавець – приватне підприємство «Поділляпроектсервіс». Завершити роботи планують до кінця 2026 року.
Чи реально реалізувати проєкт
У громаді зазначають, що сам проєкт – лише перший етап. Найскладніше – знайти ресурси для його реалізації.
– Це масштабна перебудова, і власними силами громада її навряд чи витягне, – каже начальник відділу житлово-комунального господарства, інфраструктури та благоустрою Сергій Літвінчук. – Але коли є готова, якісна проєктна документація з чіткими розрахунками, з’являється можливість претендувати на фінансування з державного бюджету.
Сергій ЛітвінчукФото: Городок.City
За його словами, питання безбар’єрності давно вийшло за межі вузької теми інвалідності.
– Це потрібно не лише ветеранам. Це потрібно людям старшого віку, батькам із дитячими візками, людям із тимчасовими травмами. Фактично – кожному. Доступне середовище робить місто зручнішим для всіх, – додає чиновник.
Розробка такого маршруту – це також частина ширшого процесу змін, пов’язаних із євроінтеграцією. Вимоги до доступності громадського простору є стандартом у країнах Європейського Союзу. Йдеться не лише про фізичну інфраструктуру, а й про принцип рівного доступу до послуг і можливостей.
Для українських громад це означає перехід від фрагментарних рішень до системного планування. Історії на кшталт В’ячеслава Борити роблять цю потребу не абстрактною, а цілком конкретною – вимірюваною у метрах тротуару, висоті бордюру і можливості самостійно дістатися до найближчої кав’ярні чи лікарні.
