Мирна акція у Сатанові
17 травня центральна площа Сатанова знову об’єднала людей у спільному болі, надії та молитві. Тут відбулася друга мирна акція на підтримку безвісти зниклих військовослужбовців. До заходу долучилися родини захисників, жителі громади, військові у відпустці та небайдужі люди, які прийшли підтримати тих, чиє очікування триває щодня.
У руках учасників — державні прапори, фотографії рідних та плакати з іменами військових, доля яких досі залишається невідомою. Головний меседж акції звучав: «Безвісти зниклий — не забутий». Особливо щемкими під час акції були розповіді рідних безвісти зниклих захисників.
— 20 травня буде вже рік, як ми чекаємо Артема, — зі сльозами говорить Оксана Гольник, дружина брата чоловіка, Артема Гольника, який зник на напрямку села Романівка Краматорського району Донецької області. — Ми постійно звертаємося до Координаційного штабу, Міжнародного комітету Червоного Хреста, їздимо на обміни та не припиняємо пошуків. Ми віримо, що він живий і повернеться додому. Та найважче — це невідомість.
Чекання, яке триває
Серед учасників акції також була мама Юрія Самуся, військовослужбовця 3-ї штурмової бригади, який зник безвісти поблизу населеного пункту Рідкодуб Краматорського району.
— Для всіх він воїн і захисник, а для мене — дитина, яку я люблю і чекаю щодня, — тихо говорить Наталія Самусь, тримаючи портрет сина.
Поруч із іншими родинами стояла жінка, яка шукає свого брата Юрія Барана. Військовий зник у районі населеного пункту Олексіївка Волноваського району Донецької області.
— Кожен телефонний дзвінок змушує здригатися. Але ми не втрачаємо надії й віримо, що він живий, — каже сестра Валентина.
Серед десятків фотографій захисників — і портрет Ігора Павлюка, який зник безвісти 16 червня 2024 року біля Берестового Бахмутського району.
— Ігор був дуже сильним і завжди підтримував усіх. Ми чекаємо його щодня, — розповідає сестра військового Ольга.
«Для матері найважче — чекати»
На акцію прийшла і мама Руслана Голубцова, військовослужбовця 5-ї окремої штурмової бригади з позивним «Фартовий». Захисник вважається безвісти зниклим із 11 листопада 2024 року. З того часу жінка живе у невідомості, тому просила небайдужих допомогти у поширенні інформації про сина.
— Для матері найважче — чекати й не знати… Але я вірю, що мій син живий, — зі сльозами говорить пані Марія.
Ще одна учасниця заходу — дружина Мартинюка Сергія Дмитровича, який пропав безвісти 15 жовтня 2023 року на Харківському напрямку.
— Ми зверталися до Міжнародного комітету Червоного Хреста, продовжуємо пошуки й дуже чекаємо його повернення додому, — каже Алла.
Під час акції на площі панувала тиша, були сльози та слова підтримки. Люди підходили одне до одного, обіймалися, говорили про тих, кого чекають. Підтримати родини прийшли селищний голова Альберт Собков та фахівець громади з питань супроводу ветеранів, колишній військовий Руслан Зеленков. Їхня присутність стала знаком підтримки та єдності для людей, які щодня живуть між надією і невідомістю. У цей день усіх об’єднувало спільне бажання — почути найважливішу звістку: «Живий».
Станом на сьогодні у Сатанівській громаді 43 військовослужбовці вважаються зниклими безвісти, 53 віддали свої життя за Україну.
