Олександр Сельський, Андрій Кісвай, Василь Іванюра
5 жовтня у Городку вшанували пам’ять трьох захисників України — Олександра Сельського, Андрія Кісвая та Василя Іванюри. На площі Героїв Майдану присутні хвилиною мовчання та виконанням Державного Гімну України віддали шану полеглим воїнам.
Під час вшанування городоччани згадали історії про життєвий та бойовий шлях захисників, поклали квіти до Стели «Це моє небо. Це моя земля».
Олександр Сельський: офіцер, який дотримав свого слова
Олександр Сельський народився 21 липня 1976 року у Городку. Навчався у Городоцькому ліцеї №4. Після школи вступив до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, де навчався на агрономічному факультеті та пройшов військовий вишкіл.
Олександр Сельський
За спогадами однокласників та викладачів, Олександр був відповідальним, дисциплінованим, чесним і завжди готовим прийти на допомогу.
Після початку повномасштабного вторгнення він долучився до загону територіальної оборони. Згодом став на захист України у складі Збройних сил.
7 жовтня 2022 року городоччани провели Олександра Сельського в останню путь. Старший лейтенант помер 4 жовтня у госпіталі внаслідок поранень, несумісних із життям. Йому було 46 років. У захисника залишилися мати, дружина та троє дітей. Поховали Олександра Сельського на Алеї Слави у Городку.
На заході пам’яті про Олександра згадувала його кума Ірина Пендюр.
— Це була золота людина. Недарма я його взяла хрещеним батьком для своєї дитини єдиної. Нам усім дуже шкода, ми безмірно сумуємо за ним. Чудовий батько був, прекрасний сім’янин, люблячий син, — сказала Ірина Пендюр
Ірина говорить, що й досі важко усвідомити втрату.
— Все, що нам залишається, — це просити у Бога, хай йому буде Царство Небесне. А в нас тільки залишаються про нього найкращі спогади. Безмірно сумуємо за ним. Хай йому буде вічна пам’ять, — зазначила кума захисника.
Андрій Кісвай: повернувся «на щиті»
Андрій Кісвай — городоччанин, який загинув 5 жовтня під час захисту України на Харківському напрямку. 13 жовтня 2025 року його повернули до рідного міста «на щиті».
Народився 7 лютого 1972 року. Андрій усе життя прожив у Городку. Навчався у Городоцькому ліцеї №4. За словами рідних та знайомих, любив читати, був доброзичливим та турботливим.
Андрій Кісвай
Під час прощання містяни ставали навколішки вздовж дороги, проводжаючи захисника до храму та далі — на Алею Слави. Андрія Кісвая поховали у Городку. Йому назавжди залишилося 53 роки.
Сусідка захисника Полінарія Леньга в день похорону пригадує, що Андрій був особливо близьким зі своєю сестрою та її сином.
— Андрій не мав власної родини, тому всю любов і турботу віддавав сестрі та її сину. Востаннє я розмовляла з ним за тиждень до цієї трагедії. Він зателефонував, бо хвилювався, що сестра не бере слухавку. Під час розмови сказав, що в нього все добре, — пригадує Полінарія Леньга.
Племінник воїна Олег Кісвай також згадував про свого дядька під час прощання.
— Дядько Андрій був гарною людиною. Він сам із Городка, тут прожив усе життя. Навчався у четвертому ліцеї, любив читати, — сказав Олег Кісвай.
Василь Іванюра: командир, який ішов попереду
Василь Іванюра народився 15 травня 1993 року у Городку. Навчався у місцевому ліцеї №4. Після школи закінчив Хмельницький інститут соціальних технологій «Україна» за спеціальністю «реабілітолог». Згодом проживав у Хмельницькому та працював у сфері будівництва.
Василь Іванюра
У березні 2025 року Василь приєднався до Збройних сил України. Служив у 71-й окремій єгерській бригаді. Після навчання був гранатометником, а вже через місяць став командиром розвідувальної групи.
Побратими згадують його як командира, який завжди йшов попереду та беріг своїх людей.
Василь загинув 5 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання біля села Кучерів Яр на Донеччині. Йому було 32 роки. У захисника залишилися дві сестри та батьки.
Батько воїна Микола Іванюра розповів, що син за час служби був відзначений низкою нагород. Серед них — медаль «Ветеран війни. Учасник бойових дій», відзнака Десантно-штурмових військ «Бій за волю», а також орден «За мужність» III ступеня — посмертно. У вересні 2026 року Василю Іванюрі посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».
За словами батька, Василь особливо дбав про своїх побратимів і ніколи не залишав своїх на полі бою.
— Він як командир йшов скрізь вперед, беріг людей. Це було для нього головне, — розповів Микола Іванюра.
Василь Іванюра, з побратимом, загинули під час бойового завдання у Покровському районі. Його побратими згодом повернулися на позиції та винесли тіла загиблих воїнів.
— Він казав: “Наші хлопці ніколи не залишають, ми завжди їх виносимо”, — пригадує мати Тетяна Іванюра.
Поховали Василя Іванюру на Алеї Слави в Хмельницькому у мікрорайоні Ракове.
Троє захисників — різні долі, різні життєві історії, але одна пам’ять та вдячність за захист України.
