В Україні - День Скорботи і вшанування пам’яті жертв війни.
22 червня 1941 року, попри таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) та тісну військово-економічну співпрацю між Німеччиною і СРСР, нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону — від Балтійського до Чорного моря. Розпочалася німецько-радянська війна 1941-1945 років, як складова, але основна частина Другої світової війни. ЇЇ бої стали одними з наймасштабніших у воєнній історії ХХ століття.
Німецько-радянська війна тривала від 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року.
Жінки в СРСР не були військовозобов'язаними, хоча військове законодавство СРСР передбачало, у разі потреби, обов'язкове залучення жінок в ряди Червоної армії для несення служби в допоміжних військах. Згодом колосальні втрати радянських військ призвели до того, що в 1942 році в СРСР була проведена масова мобілізація жінок на службу в діючу армію і в тилові з'єднання.
Їх долі – обпечені війною
«Спекотного липня 1941-го німецькі війська дійшли до обласного центру. Горіла земля і будівлі, дороги були заповнені біженцями. Місцеві жителі рятували зібраний уражай, худобу, транспорт гнали на схід. Відступала й армія. І в цьому нескінченному потоці людей, тварин і транспорту йшла й вона — тендітна Ніна, з сильною волею та палкою ненавистю до ворога».
Так про одну із жінок-воїнів Городоччини, учасниць бойових дій Другої Світової війни Ніну Буянську, розповідає у своїй книзі бібліотекарка Городоцької бібліотеки Ніна Марчук. А ще Ніна Пилипівна зібрала спогади городоччанок, які пройшли горнило війни. Деякі із них — до уваги читачів Городок.Сity.
Буянська Ніна Федорівна
1919 року народження. Застала війна Ніну Федорівну у Фельштині (нині с. Гвардійське). Працювала вона на той час у редакції газети. Але, не задумуючись, пішла на фронт і стала зв’язківцем. Разом із солдатами перебралася через Дніпро, дійшла пішки до м. Сталіне (нині Донецьк). Там було створено евакуаційне бюро, яке займалося розформуванням людей на різні фронти. Її відправили на Північний Кавказ. З великою кількістю молоді мобілізували в ряди армії і направили на навчання в училище зв'язку м. Георгієвськ, де пробула 5 місяців. Потім був фронт. По дорогах Грузії дійшла з відступаючими військовими частинами до Тбілісі, далі — через Грозний, Моздок.
Нелегким видався фронтовий шлях, і тим більше для жінки-зв'язківця. Спали на холодному цементі, голій землі, харчувалися, як доводилося.
З військами Четвертого Українського фронту пройшла Україну до Рави-Руської, потім — на Польщу, Чехословаччину. Аж до Німеччини...
Війна для Ніни Федорівни закінчилася на початку травня 1945 року в німецькому місті Гісмберг.
За бойові заслуги нагороджена: Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню, медалями «За бойові заслуги», «За взяття Кінесберга», «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За оборону Кавказу», «Ветеран праці», «Двадцять років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр».
Продеус Катерина Прохорівна
Народилася 15 вересня 1924 р. в м. Канськ Красноярського краю. Закінчила училище зв'язку. У 1941р. призвали в діючу армію. У травні прийняла військову присягу і пішла служити в авіаційний полк на Центральний фронт. Займала посаду — прожекторист.
Перше бойове хрещення отримала на Орловсько-Курській дузі. Батальйон обслуговував авіацію, літаки «Ілюшин».
Полк пройшов з боями Центральний фронт, 1-й Білоруський фронт, ІІ-й Білоруський фронт.
Нагороджена: Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню, медаллю «За бойові заслуги», медаллю «За взяття Кінесберга», медаллю «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр».
Королівська Олена Степанівна
Народилася 20 січня 1924 року в с. Кремінна Городоцького району. До війни закінчила бухгалтерські курси і по путівці райкому комсомолу поїхала працювати на шахту ім. Войкова в м. Лисичанськ Ворошиловградської області. Вчилась на вечірніх курсах медсестер.15 липня пішла добровольцем на фронт. Демобілізувалась 23 червня 1945 р.
Нагороджена орденом Великої Вітчизняної війни II ст., медалями: «Відмінник санітарної служби», «За Перемогу над Німеччиною, «За оборону Кавказу», «За участь у штурмі і визволенні Варшави».
Сержантова Катерина Василівна
Народилася в 1924 р. на Харківщині. Навчалась на агрономічному факультеті у сільськогосподарському технікумі. В черві 1942 р., як комсомолку, призвали в армію. Потрапила на 3-й Український фронт, 60-й полк, мінометний батальйон — санінструктором. Учасник звільнення Ростовської, Ворошиловградської, Донецької, Харківської, Запорізької, Дніпропетровської, Миколаївської, Одеської областей. Брала участь у звільненні Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини, Австрії, м. Ейзенштин.
Нагороджена орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню, медаллю «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр».
Зі спогадів Катерини Василівни: «Когда училась в агрономическом техникуме в июне месяце 1941 г., я была на практике в колхозе, где меня застала война. С первых дней нас, студентов, направили на Украинский фронт, 60-й полк, минометный батальйон — санинструкторами. Я участвовала в освобождении территорий — от Ростовской до Одесской обл. Обмундирование было все мужское, ботинки дали 44 размера, брюки галифе. А когда кавалерии. И тут налетела немецкая авиация, нас мы освобождали Одессу, нам, девушкам, дали женское обмундирование. Это было в г. Дворечье Харьковской обл. на вокзале. Было большое скопление бомбили так, что я й сейчас не могу представить, сколько там было самолетов. Горели цистерны с горючим, ржали лошади, просили помощи люди.
В феврале 1945 г. наша дивизия освобождала территорию Венгрии.
День Победы я встретила в Австрии, в г. Зйзенштим».
Жельська-Чумак Надія Сігізмундівна
Народилась 10 вересня 1921р. у м. Городку. 1937-1939 рр. навчалася в медичній школі. 23 червня 1945 року мобілізована в діючу армію на фронт. Формування полку було в м. Проскурів. Працювала медсестрою польового госпіталю. Щоб скоротити відстань доставки поранених, вирішено було відступати лише тоді, коли ворог наблизиться якнайближче. Дівчатам доводилось в лічені години, під безперервним ворожим вогнем, надавати медичну допомогу пораненим, вантажити обладнання і відступати до нового місця дислокації, щоб знову розгортати госпіталь.
З кровопролитними боями військовий підрозділ, у складі якого був госпіталь, вимушений був відступити на Бердичів— Житомир — Білу Церкву — Київ -Канів. Переправу поранених на лівий берег річки почали під шаленим обстрілом фашистських гармат і бомбардуванням. На очах Надії був потоплений пліт, на якому була машина з пораненими і дві медичних сестри. Вода у Дніпрі була червоною від крові.
Під Харковом медики і військові частини потрапили в оточення, і лише долею випадку Надії і ще декільком медичним сестрам вдалось вийти з оточення. Добиралася пішки, з Харківщини до Городка, минаючи оселі, поліцаїв, спала в полі.
Нагороджена орденом Великої Вітчизняної війни II ступеня.
Щороку 22 червня вшановується пам’ять усіх тих, чиє життя було покалічено і зруйновано у тій страшній війні.
