На вулиці Заводська площа життя наче зупинилося
Місто Городок щодня змінюється. Десь проводять благоустрій, висаджують квіти і облаштовують сучасні газони. Десь ремонтують дороги, встановлюють нові очисні споруди, облагороджують прилеглі до будинків території, ремонтують дитячі майданчики… Здебільшого це відбувається у центральній частині міста.
Втім, про ті промислові райони міста, якими колись пишалася Городоччина, — практично забули. Так вважають мешканці вулиць, де ще декілька десятків років тому працювали потужні заводи.
Журналісти Городок.City поспілкувалися із п’ятьма городоччанами, які живуть на одній із таких вулиць, і дізналися про їхні проблемні питання.
Галина Кльоц, 66-річна городоччанка
— На цій вулиці пройшло усе моє життя. Колись тут добре жилося… У ті часи, коли ще працював Цукровий завод. У нас були свої клуб, дитячий майданчик, танцювальна площадка із фонтаном, а ще — робота на рідній вулиці.
На заводі я пропрацювала 33 роки лаборанткою. Сьогодні тих років — наче й не було… А на вулиці життя зупинилося. Все позаростало, скрізь — хащі. На жаль, працю тих людей, які ще намагаються щось робити, ніхто не цінує.
Прохідна нового цукрового заводуФото: Городок.City
Декілька років тому неподалік клуби ми із сусідами встановили пам’ятник Небесній сотні та учасникам АТО, які загинули. До речі, це був перший пам’ятник Небесній сотні у Хмельницькій області (його ескіз намалював відомий городоцький художник Петро Войталюк).
Встановивши пам’ятник, ми висадили біля нього 11 сосен — на честь одинадцятьох учасників АТО з Городоччини, які віддали своє життя за вільну Україну. Проте росли вони недовго. Необережні комунальники їх скосили…
Ще перший рік тут прибирали, викошували траву і доглядали за пам’ятником. А зараз ніхто навіть бур’янів не вирве. Скоро у цих хащах знов вужі заведуться... Моя сусідка, з якою ми облаштовували і доглядали пам’ятник, — померла. А в мене вже здоров’я не те. Тому все, що мені залишається, це спостерігати за байдужістю людей.
І ще дуже шкода будинку культури, який руйнується на очах. Вечорами тут збирається молодь, які до пізньої ночі розпивають спиртні напої.Фото: Городок.City
Тетяна Вербіцька, 42-річна городоччанка
— Проблем на нашій вулиці чимало. Втім, є одна, що об’єднує всіх мешканців нашої вулиці — це іржава і смердюча вода, яка тече з кранів. Нею ми тільки перемо речі або щось миємо. Для споживання мусимо носити воду із колонки, що знаходиться біля швейного цеху. Або купуємо воду у магазинах. Кому як зручніше.
Я вже не раз встановлювала фільтри, та їх на довго не вистачає. Мало того, що вода іржава з кранів тече, то ще й з малим тиском.
Інколи воду взагалі відключають. Без попередження.Фото: Городок.City
Каріна Конопко, 13-річна городоччанка
Мені 13 років, і я часто доглядаю за своєю молодшою сестричкою. Хочу зауважити, що на нашій вулиці гуляти з дітьми немає де. Всі дитячі майданчики зруйновані. І взагалі, дітей залишати без нагляду у нас небезпечно.
На вулиці є дуже багато бродячих собак. Вони начебто не кусаються, але лякають дітей. Здебільшого тварини мешкають на території заводу. Люди їх годують, тому вони місцевих не чіпають.
До того ж, тротуар вздовж вулиці — зарослий і занедбаний, тому всі ходять дорогою, де на шаленій швидкості літають мотоциклісти. Із дітками батьки зазвичай гуляють або біля пам’ятника Небесній сотні, або біля п’ятиповерхівки, де хоч і в неналежному стані, але все ж таки дитячий майданчик є. Проте трава там — по коліна, а гойдалки — вже давно в аварійному стані.
Галина Котлярчук, 71-річна городоччанка
Одну проблему, яка мене турбує на нашій вулиці, важко виокремити, тому скажу одразу про декілька. Найперше — це те, що за нашою вулицею жахливі хащі, і там, без жартів, водяться лисиці. Вони почуваються як вдома — заходять просто у під’їзди до людей.
По-друге, в тій стороні, де хащі, утворився стихійний смітник. Люди туди зносять гілля, листя і весь непотріб, який прибирають зі свого подвір’я (комунальники таке сміття не вивозять, а спалювати його не можна).
І, по-третє. Неподалік п’ятиповерхівки, у якій я проживаю, є велика яма. Сморід із неї просто жахливий. Туди мало не з усього міста вивозять усе лайно із септиків. Вдень вивозять більше десяти автомобілів. Чому мешканці нашої вулиці мають дихати цим смородом?! Невже не можна щось із цим зробити?!
Віталій Мельник, 62-річний городоччанин
Я теж на цій вулиці виріс і прожив усе своє життя. На заводі працював вантажником 30 років. І тут погоджуюся зі своєю сусідкою Галиною Кльоц — після закриття заводу життя на нашій вулиці зупинилося.
Особисто мене (і, думаю, багатьох жителів вулиці Заводська площа) турбує проблема колишніх очисних споруд, що належали Цукровому заводу. Ми ті землі вже багато років обробляємо — садимо там городину і з неї живемо. Я знаю, що ця земля нам не належить, що ми там лише гості. Але садити городи у нас немає де. І якби ми це не робили, то там також усе заросло б.
Останнім часом у Городку ходять чутки, що ці землі хоче викупити аграрій і встановити тут сонячні батареї. А біля цих земель живуть люди. І ймовірність того, що ми залишимося без городів — велика.
