До дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав
15 лютого 1989 року — ця дата увійшла в новітню історію як День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів, День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
Чимало води збігло відтоді. Потроху загоїлися рани, змужніли і стали мудрішими солдати та офіцери. Але пам'ять про далеку Афганську війну жива і стерти події війни не зможуть ні роки, ні відстані…
Городок.City до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав та річниці виведення військ з Афганістану підготував неймовірну історію афганця.
Благословення
Це сталося під час афганської війни. Однокласники Віктор та Петро разом були призвані до армії. Мама Петра була віруючою, часто молилася у храмі. Вона умовляла сина, щоб він дійшов з нею до церкви і попросив священика благословити його на військову службу. Петя любив свою маму і не хотів засмучувати її. Він пішов у храм і взяв благословення. Материнському серцю стало спокійніше, та й синівському теж.
Несподівана знахідка
І Вікторові, і Петру довелося служити в Афганістані. Навколо брезентових наметів, де їх поселили, — гори і піски.
Петра призначили кухарем. Якось неподалік кухні він помітив зміїне гніздо зі зміятами. Петру шкода було вбивати їх, і він навіть щодня підгодовував зміїне потомство рештками солдатської кухні. Іноді йому доводилося бачити здалеку і маму-кобру. Змія трималася на відстані, і солдат змирився із таким сусідством.
Фото: argentina.gob.ar
Загрозлива поза
Якось надвечір Петро, як завжди, виносив залишки їжі, і раптом перед ним постала мама-кобра. Вона стояла у загрозливій позі. Знаючи, що в таких випадках не можна робити різких рухів, юнак став повільно ухилятися вбік, але змія відразу реагувала на його пересування — і знову дистанція залишалася незмінною. Солдатові доводилося відступати. Але після кожного кроку змія знову наближалася до нього і завмирала у загрозливій позі. Якщо він не відходив, починала шипіти, змушуючи його робити ще один крок назад.
Змія змусила його відійти на відстань від табору. Кобра не відпускала його, але й не нападала. Відігнавши його досить далеко, змія заспокоїлася. Але варто йому зробити хоч один крок у бік табору — приймала бойову стійку.
Страшна картина і врятоване життя
У такому жахливому напруженні Петро пробув усю ніч. На світанку змія несподівано відповзла геть.
Ледве тримаючись на ногах, Петро підійшов до намету, збираючись розповісти про те, що сталося. Його очам постала страшна картина: порізані тіла солдатів. В одному із загиблих він впізнав Віктора... Тут уночі побували душмани.
Олександр Аксенюк.
