Війна-2022
З початку повномасшабного вторгнення рф на Україну українці в тилу масово почали об'єднуватися у волонтерські групи. Наші захисники відчули неймовірну підтримку народу. «Сьогодні ми не клеїмо прапори на автомобілі, ми не носимо вишиванки показово, ми не вигукуємо гасла. Ми працюємо задля перемоги! І все робимо із великим патріотизмом у душі», — сказав один городоцький волонтер. Далі — історія автора цієї цитати Максима Гудими.
Погане передчуття
Він вивчився на архітектора, та роботи по спеціальності у Городку не знайшов. Він поїхав за кордон і там опанував декілька нових професій. Він має постійну роботу у сусідній державі і в лютому мав повертатись туди працювати, але погане передчуття не відпускало. Інтуїція городоччанина не підвела.
— Дивився новини і розумів, що війна, все-таки, буде, — пригадує Максим Гудима. — Тому не міг наважитися поїхати на роботу. Хоча, звісно, як і більшість людей, гнав від себе погані думки. Та час від часу думав: якщо раптом почнеться щось, то я не зможу бути там у безпеці у той час, як мої рідні страждатимуть тут.
24 лютого передчуття Максима збулися. Уранці його розбудила мати і сказала: «Максиме, війна».
Наступного дня він став волонтером
— Із моїм товаришем Ярославом Горобцем ми поїхали у четвертий ліцей, де жінки готували вареники для військових, — розповідає Максим. — Господині попросили нас завезти допомогу до Ярмолинець. Ми радо погодилися, бо отримали шанс із перших вуст почути про потреби військових.
У військовій частині хлопцям дали чималий список: устілки, сушки для взуття, ключі для ремонту, посуд та чимало іншого.
— Ми сіли в машину, швидко створили групу в Інстаграмі і почали публікувати оголошення та поширювати їх в інших соцмережах, — каже волонтер. – Далі ми прийшли у міську раду до секретарки міськради Олени Гріх і повідомили про своє бажання допомагати. Вирішили об’єднати зусилля і працювати разом.
Відтоді почалась активна фаза волонтерства
Хлопці збирали запити про потреби від городоччан, чиї рідні на передовій. А за декілька днів запити уже самі почали надходити.
— Мій номер телефону, як волонтера, став відомий багатьом. От, до прикладу, подзвонила до мене жінка, син якої йшов на війну, і попросила рюкзак. Я дзвоню до Олени Гріх. Вирішуємо організувати масовий збір рюкзаків. Уявляєте — нам вдалося за декілька днів зібрати 50 рюкзаків та доставити їх по потребі!
Бували і такі повідомлення: «Першочергово сьогодні до певної години потрібно зібрати найнеобхідніше: розгрузку, рюкзак, термос, нижню білизну, засоби гігієни». Оперативно включаємося — і завдання виконано. І скажу так, що дуже багато зверталося людей, наших городоччан, які дійсно не могли собі дозволити такі придбання.
Або ж іще один приклад співпраці: дзвонить до мене чоловік і каже, що має свиню та хоче віддати її на фронт. Дзвоню у міську раду, з’ясовуємо, хто може переробити м’ясо. Знаходимо — і вже є тушонки для наших воїнів.
Місяць вдома майже не були
Як розповідає Максим, перший місяць війни вдома з товаришем майже не були. Тижнями відвозили-привозили допомогу в різні пункти. Спершу забезпечували потреби військових, далі почали допомагати переселенцям, які приїхали на Городоччину.
— Одного дня зустрівся із однокласницею, — веде далі розмову Максим Гудима. – Розповів про те, чим зараз займаюся. А вона раптом зізнається: «Нам на 8 березня компанія, в якій працюю, має дарувати грошові подарункові сертифікати. Можливо, ми з дівчатами їх віддали б вам?». Та ще більше здивувався, коли за декілька днів отримав сертифікатів на суму приблизно 40 тисяч гривень! У мене було таке відчуття, що всі дівчата, її колеги, віддали свої подарунки.
За кошти сертифікатів волонтери сформували пакунки із продуктових наборів та засобів гігієни як для військових, так і для переселенців. Також придбали багато термосів.
Частина цих пакунків ще досі є у волонтерів. Поки що, кажуть городоччани, після великодніх свят запитів на допомогу поменшало.
Та хлопці вважають, що це — тимчасово
— Взагалі за цей час зрозумів, що справа волонтера – організувати і направити у правильне русло відповідну допомогу. І дякую усім людям, городоцьким волонтерам, які об’єдналися і завжди допомагають. Таким чином ми доводимо всьому світу, що ми — єдині. Ми сьогодні не клеїмо прапори на автомобілі, ми не носимо вишиванки показово, ми не вигукуємо гасла. Ми працюємо. І все робимо із великим патріотизмом у душі. Якщо ми такими ж залишимося після війни, — на нас чекає велике майбутнє.
А внутрішньо переміщених осіб, яких зараз прийняла Городоччина, Максим просить допомагати тим, хто їх прихистив.
— Я кажу всім переселенцям, які тут проживають і зараз не знають, чим зайнятися: садіть городи. Допомагайте бабусям, які останнє віддають зі своїх погребів, щоб ви не були голодними. Допомагайте один одному.
Розшукує чоловіка
До слова, Максим уже понад місяць розшукує одного мобілізованого воїна, якого зустрів у Ярмолинцях. Той попросив волонтера купити йому повербанк і гроші на це дав. Та у поспіху вони не обмінялися телефонами.
— Повербанк я отримав від волонтерів і гроші не витратив. Дуже хочу їх повернути тому чоловіку. Я добре пам’ятаю його зовнішність і не втрачаю надії, що ми ще зустрінемось і я поверну йому все до копійки. Якщо у цій публікації ця людина пригадає мене, то зателефонуйте, будь ласка. Чекатиму!
Телефон Максима: 098 364-60-68.
