|
|
Маленький ювілей |
5 травня вона вперше відзначала свій день народження на Заході України. Не з власної волі. Сюди її привела війна, яка поділила життя молодої дівчини на два етапи: до та після.
Зараз 25-річна Тетяна Гладун із Чернігова проживає у Лісоводському ліцеї, що на Городоччині. На підвіконнику класу, в якому вона живе, стоїть букет квітів, а поряд — надувні кульки, які нагадують молодій українці про її свято. Хоча, як зазначає Тетяна, не так вона собі уявляла свій маленький ювілей.
Фото: Городок.City
Тимчасове життя
Надувний матрац — розстелений у кутку класу, косметика — розкладена на одній із шкільних парт, а позаду — зелена дошка. Такий вигляд сьогодні має кімната Тетяни, у якій вона тимчасово проживає разом із матір’ю.
Нещодавно тут також жила і її бабуся з дідусем та дядею, але коли у Чернігові стало відносно спокійно, вони повернулися додому. А ось Тетяна планує на Західній Україні розпочати життя з чистої сторінки. Якщо, звісно, їй вдасться знайти роботу та помешкання.
— Зараз це не так просто зробити, бо якщо робота хоча б якась ще є, то з помешканням набагато складніша ситуація. Його або взагалі немає, або воно коштує дуже дорого, — зауважує мешканка Миколаєва родом із Чернігова та ділиться з Городок.City своєю сумною пригодою весни 2022 року.
Сумна пригода
Молода українка каже, що, приїхавши на Хмельниччину, вона наче опинилася в іншій реальності. Тут вона зрозуміла, що життя тих людей, які бачили війну, дуже відрізняється від тих, які лише про неї чули. І вона дуже хоче, щоб мешканці цих регіонів України ніколи не знали, що таке війна.
— Я пам’ятаю цей ранок 24 лютого. Ми з чоловіком прокинулися від того, що нашим будинком почало трясти. Тоді у наше мирне та щасливе життя увірвалася війна. І з цього моменту воно поділилося на два етапи: до та після, — каже Тетяна.
Дівчина пригадує, які того дня були черги біля АЗС, аптек та продуктових магазинів. Хоча, як зазначає, дефіциту бодай чогось у місті не було.
Молода пара, про всяк випадок, зібрала тривожні валізки та ще планувала піти на роботу. Проте керівництво заборонило їм ризикувати життям, — адже росіяни бомбили місто дуже хаотично і ніхто не знав, куди прилетить наступного разу.
Тетяна пригадує, як ходила по квартирі з рулеткою та вимірювала товщину стін, намагаючись знайти безпечне місце у помешканні. Час від часу вони ночували у друзів, які живуть у більш безпечному районі Миколаєва, але, здебільшого, пара ночувала у коридорі своєї квартири.
— Ми навіть продумали, як тікатимемо з неї у разі чого. Оскільки ми живемо на другому поверсі, а це не дуже високо і не дуже низько, ми вирішили, що якщо що, то зможемо без проблем стрибнути униз і не пошкодитися, — розповідає Тетяна.
Лише однієї ночі їм довелося переховуватися у підвалі багатоповерхівки. Тоді, зазначають, «орки» сильно бомбили місто, та їхній підвал був зовсім не облаштований для життя, і вони в нього більше не спускалися.
У Миколаєві сім’я Гладунів залишалася практично до середини квітня. За кілька тижнів життя у стані війни вони вже звикли до звуків канонади і не так болісно реагували на чергові вибухи, від яких час від часу здригалася земля, але коли неподалік від їхнього будинку впав касетний снаряд, подружжя вирішило більше не жартувати з долею та переїхало у село.
Небажаний переїзд
— У селі на Миколаївщині живуть батьки мого чоловіка. Він там і залишився, тому що аграрна фірма, у якій він працює, намагається виконувати свою роботу навіть під час війни. Зараз мене тішить лише те, що село, у якому він живе, розташоване не поблизу Херсона, а ближче до центральної частини України, — зауважує дівчина.
Її ж звідти мати забрала на Хмельниччину. У Лісоводах Тетяна проживає з 16 квітня. Тут, каже, адаптувалася швидко. Дуже вразила її доброта місцевих мешканців. Вона й не сподівалась, що війна настільки здатна зблизити український народ.
— Тут добре, спокійно. Ми плануємо з мамою днями сходити порибалити, адже живемо неподалік ставка. А ще тепер у мене з'явилася добра нагода подорожувати містами західної України. Адже до війни я була лише в Яремче і в Івано-Франківську, — каже дівчина.
Війна, що змінила світогляд
Війна навчила її цінувати буденність, ті речі, які колись були звичними для неї. Тетяна збагнула, що мирне життя — це, перш за все, свобода, про яку зараз можна лише мріяти.
Фото: Городок.City
— Поки що ми обмежені комендантською годиною і всіма правилами воєнного часу. Це дуже втомлює і виснажує. Для мене немає нічого гіршого, ніж життя у невідомості. Тому єдине, про що я зараз мрію, звичайно, окрім перемоги України, — це стабільність хоча би у роботі та місці проживання, — зазначає Тетяна Гладун.
Попри все, молода українка налаштована на позитив і вірить, що скоро зможе знову будувати плани на майбутнє, втілювати у життя мрії та йти життєвим шляхом у мирній країні, разом зі своїм коханим чоловіком, з яким її розлучила війна.
А поки що дівчина живе у школі, висаджує дерева у Саду Перемоги та мріє про мирне завтра.Фото: Городок.City
Цей матеріал «Рулеткою вимірювала товщину стін. Розповідь Тетяни із Миколаєва, яка вимушено живе на Городоччині» опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
