|
|
Дві війни |
Жінка завжди має бути охайною та гарно одягненою. Так вважає 84-річна харків’янка Галина Скопінцева. Вона ж — колишня викладачка філософії, політології та соціології одного із Харківських вишів.
Російсько-українська війна привела Галину Олексіївну у Городок. Вже декілька місяців вона проживає у Будинку Милосердя, що діє при храмі Святого Станіслава. Та навіть тут жінка не забула про добрі манери. На її тумбочці, біля ліжка, як завжди стоїть букет живих квітів, а під подушкою — декілька книг. Без них вона й дня не може прожити.
Фото: Городок.Cіty
Перед розмовою з журналістами харків'янка розчісує своє сиве кучеряве волосся маленьким гребінцем та переодягається у вишукану сорочку. Каже, не годиться позувати перед камерою у буденному образі. Переодягнувшись, пані Галина вмощується зручно на ліжку і починає розповідати свою історію життя.
Дитинство та Друга світова війна
«Я народилася перед Другою світовою війною. Її я пам’ятаю уривками, це мов окремі кадри з кінофільму. Пам’ятаю, як одного дня моя сім’я сиділа у підвальному приміщенні і у черговий раз щось бухнуло. Тоді снаряд впав нам просто під вікна, але не розірвався. Всіх моїх рідних хвилею віднесло вбік. Я ж малою лежала в оцинкованій ванній, мов королева. Мій дід глянув на мене і сказав: «Яке щастя, що хоч дитина спить». А я відповіла: «Я не сплю, я тільки телплю».
Також добре запам’ятався мені День Перемоги — як прийшла моя тітка і на радощах так гупнула, що остання шибка у нашому будинку вилетіла. Вона голосно кричала: «Вставайте, перемога, перемога»! Той день я й досі згадую зі сльозами на очах...
Хто б міг подумати, що через кілька десятків років ці страшні кадри з минулого повторяться і людям знову доведеться втікати з рідних домівок.
Фото: Городок.City
Російсько-українська війна та втеча у невідомість
Коли розпочалася повномасштабна війна, я з двосторонньою пневмонією лежала у лікарні. Задля безпеки зять забрав мене додому і сказав, щоб я доліковувалась там. Наче відчував щось лихе. Наступного дня мікрорайон Харкова, у якому була розташована лікарня, зайняли рашисти.
Долікуватися вдома мені також не вдалося. Під час чергових вибухів я вибігла з квартири у чому була. Без документів та грошей. Тоді у всіх мешканців мого дому розпочалася паніка. Я ж, збігаючи по сходах униз, впала та знепритомніла. Прийшла до тями аж у Полтавській обласній лікарні. Потім мені вже розповіли, що я потрапила в якийсь автобус, і один добродій відвіз мене до лікарні.
Там для мене світ зупинився у своїх датах та подіях. Мені було важко усвідомлювати те, що я не можу нічого робити. Бо звикла вести активний спосіб життя та працювати з людьми. Дуже не хотілось стати для когось тягарем.
Випадкове знайомство
Будучи у лікарні, я познайомилася з одним священником, і дякуючи йому та церкві, яка турбується про кожного свого вірного, я потрапила на Хмельниччину і тут проходжу реабілітацію.
Мені завжди щастить на добрих людей, через яких Бог мене рятує від різних небезпек. Добру людину я зустріла і у Городку, в Будинку Милосердя, який став для мене тимчасовою домівкою.
Фото: Городок.City
Дивлячись на монахиню, яка тут працює, я пригадую героїню роману американського письменника Джека Лондона. Ця сестра Андріана точнісінько як та маленька господиня великого дому, яка турбується про всіх і кожного.
Тож дякуючи її турботі та турботі інших працівників цього дому, я поволі почала ставати на ноги. Адже раніше пересувалася по кімнаті лише на ходунках.
Фото: Городок.City
Туга за домівкою
Зараз я мрію про день, коли знову зможу обійняти своїх рідних, які переїхали у Львів. Мене вони до себе, поки що, не мають змоги забрати, але мені й тут непогано. Тільки вже дуже хочеться додому», — тихим голосом каже харків’янка.
Вона розповідає, що у перервах між прочитанням книг, часто поринає у спогади. Аналізує минуле та намагається тут, на чужині, бути сильною і таким чином показувати гарний приклад для інших. Галина Скопінцева вірить, що скоро настане день перемоги.
— Та головне, — каже жінка, — щоб з цієї сумної сторінки нашої історії, українці зробили правильний висновок...
Цей матеріал «Для неї це вже друга війна. Під час першої її врятувала оцинкована ванна» опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
