Життя — шкереберть. Від війни його врятував католицький священник

Невеличка кімнатка у Будинку Милосердя у Городку, що на Хмельниччині. У ній по обидва боки стоять два ліжка, застелені старою білизною. Поряд — тумбочки, а на стінах — ікони. Праворуч на ліжку лежить невдоволений життям дідусь, який постійно щось бурмоче та на все нарікає, а зліва сидить худорлявий харків’янин, якого звуть Вадимом Петровичем.

Він одягнений у синю футболку та чорні спортивні штани. Погляд має понурий. Побачивши мене з фотоапаратом та мікрофоном, трішки ніяковіє, але все ж погоджується розповісти свою сумну історію життя.

Вадим Тютя із Харкова.Фото: Городок.CityАвтор: Маріанна Шкаврон

Все шкереберть

Ще не так давно Вадим Тютя працював вантажником на ринку Барабашова у Харкові. Вів активний спосіб життя і мав багато планів на майбутнє. Їх перекреслила хвороба.

Цієї зими у чоловіка почалася гангрена правої ноги. Його госпіталізували. Саме у лікарні пана Вадима застала війна.

Тоді для мене час наче зупинився. Серце розривалося на шматки, коли росіяни бомбардували моє рідне місто, — пригадує Вадим Тютя

Стан здоров’я харків'янина з кожним днем погіршувався. Медикам довелося ампутувати чоловіку ногу, і під звуки вибухів він звикав до нових обставин життя.

Попереду на пана Вадима чекав довгий етап реабілітації, але поруч не було нікого, хто б міг підтримати і підбадьорити у важку хвилину. Лише священник, який часто провідував Вадима Петровича у лікарні. Для одинака він став найкращим другом.

— Якби не отець Анатолій, я не знаю, що зі мною було б, — зізнається харків’янин.

Воєнні реалії

Після того як Вадима Тютю виписали з лікарні, він переїхав до священника і декілька місяців жив у нього. З часом звик до гучних звуків вибухів, але покидати рідне місто не хотів.

Майдан Свободи у Харкові до війни.Фото: zs7.com.ua

— Там було усе моє життя. Я знав кожну вуличку, всіх незнайомих перехожих… Психологічно це дуже складно, але я розумів, що залишатися в області, сусідом якої є росія — небезпечно, — роблячи довгі паузи між реченнями каже чоловік.

У червні священник все ж вмовив пана Вадима переїхати у безпечніше місце. Дізнавшись, що у Будинку Милосердя на Хмельниччині приймають одиноких внутрішньо переміщених осіб, він знайшов волонтерів, які й допомогли харків’янину доїхати до Городка.

Життя на чужині

У Городку пан Вадим поволі відходить від воєнних реалій. Каже, ніколи не міг і подумати, що опиниться колись у такому місці. Та все ж тут тихо і є постійний догляд. А ще у приміщенні працює ліфт, тому Вадим Петрович має змогу подихати свіжим повітрям на вулиці, а не лише сидіти у кімнаті, поринаючи у спогади.

Будинок Милосердя у Городку.Фото: Городок.City Автор: Маріанна Шкаврон

— Насправді, я дуже вдячний Богу за можливість бути тут. З часом я навіть перестав здригатися від гучних звуків. Щоправда, допоки у сусідній громаді не пролунали вибухи. Тоді мені було ще страшніше, аніж у Харкові, бо там це вже була буденність, а тут, на західній Україні, чути звуки війни дуже лячно, — зізнається чоловік.

Та, попри все, Вадим Тютя вдячний Богу за пережите. Каже, що хвороба і війна зміцнили його віру. Саме у Городку він уперше за довгий час наважився посповідатися.

Капличка у Будинку Милосердя.Фото: Городок.City Автор: Маріанна Шкаврон

Цей матеріал «Життя — шкереберть. Від війни його врятував католицький священник» опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

Читайте також: Втекли із Попасної до Купина. Історія скалічених доль, нездійснених мрій та украденого щастя

Читайте також: «Сезон пікніків» розпочався на два місяці раніше. Розповідь маріупольчанина, який зараз у Сатанові

Читайте також: Втекти, щоб повернутися: історія українських вірмен з міст-героїв України