Остання дорога
Щирий, позитивний та життєрадісний хлопець. Таким був 21-річний Владислав Хаєцький. Городоччанин, який завжди відстоював справедливість. Тож коли розпочалася повномасштабна війна, він разом з батьком пішов захищати Батьківщину.
14 серпня його серце зупинилося. Він загинув на Донеччині внаслідок артилерійсько-мінометного обстрілу. У середу, 17 серпня, городоччани провели Владислава в останню путь. Цього дня плакало навіть небо, а над домівкою полеглого кружляли лелеки.
Фото: Городок.City
Похоронна церемонія
Попрощатися із своїм захисником прийшли рідні, друзі, вчителі, однокласники, одногрупники, представники влади Городоцької громади та численні земляки. Похоронна Літургія за упокій душі Владислава відбулася об 11 годині в храмі Святого Онуфрія у Городку.
Опісля похоронна процесія рушила центральною вулицею міста, де містяни утворили живий коридор. Попереду однокласники несли весільне гільце та коровай. По обидва боки труни, покритої прапором, ішла у зажурі почесна варта із військових. Додавали скорботи звуки військового оркестру.
Дорогу йому встеляли живими квітами.Фото: Городок.City
На цвинтарі на честь загиблого воїна звучав військовий салют, а городоччани, схиливши голови, з молитвою на устах, віддали шану своєму Героєві.
Шлях до свободи
Владислав Хаєцький родом із Городка. Він навчався у Городоцькій гімназії (сьогодні — Городоцький ліцей №1). Серед інших завжди вирізнявся ініціативністю та відповідальністю. І, як пригадують вчителі, на Владислава завжди можна було покластися. Це була людина совісті.
— Я буквально вчора переглядала фотографії класу, в якому навчався Владислав. На кожному фото він усміхнений, як смайлик. Таким він був за життя. Щирим, добрим, уважним та відповідальним юнаком. Завжди був готовий прийти на допомогу, — зі сльозами на очах розповідає його класна керівничка Наталія Сокальська.
У дитинстві Владислав займався спортом та вів активний спосіб життя. По закінченні дев’ятого класу вступив до Кам’янець-Подільського коледжу будівництва, архітектури та дизайну. Вивчився на архітектора, і навіть певний час працював за спеціальністю у Хмельницькому.
А потім пішов воювати. До останнього вірив, що все буде добре. Підбадьорював рідних та побратимів.
Мріяв про свободу. І отримав її.
Тепер він вільний. І з неба вболіває за свою Батьківщину.
