Похорон під звук повітряної тривоги
10 жовтня, у день, коли ворог бомбардував українські міста, у селі Нове Поріччя, що на Городоччині, прощалися з полеглим Героєм Павлом Дацем. Йому було всього 34 роки. Головний сержант-командир гранатометного відділення загинув 3 жовтня, під час виконання бойового завдання, у населеному пункті Білогірка Херсонської області.
Фото: Городок.City
Зустрічали земляки труну з тілом свого Героя при в’їзді у село живим коридором під звуки повітряної тривоги. Дорога, якою несли закриту домовину, була встелена живими квітами: чорнобривцями, хризантемами, айстрами та навіть трояндами. Між ними, яскравими вогниками, світили кольорові лампадки, які нагадували про світло життя, що в одну мить загасили російські загарбники.
Похоронна Літургія за упокій душі Павла Даця відправлялася у місцевому храмі. Звідти труну з загиблим несли військові.
Фото: Городок.City
Попереду похоронної процесії йшли однокласники з оберемками живих квітів. У цей час вітер розвівав синьо-жовтий стяг, яким була покрита домовина, а за нею йшли рідні полеглого, друзі, колеги та односельці.
«Покажіть нам його, хоч на мить. Чи у вас немає душі?» — вже на кладовищі вигукували найближчі, прощаючись зі своїм Пашею через закриту труну. Але у відповідь — тиша.
Похоронили Павла Даця у його рідному селі під звуки військового салюту. У нього залишився семирічний синочок Андрійко, дружина та сестра.
Спогади про полеглого Героя
Павло Даць народився 27 червня 1988 року. Дев’ять років він навчався у Новопорічанській школі. Його перший вчитель Валентин Гурний пригадує, що Павло змалечку був дуже відповідальний та справедливий.
Його ж класна керівничка розповідає, що ще у школі бачила, якою доброю людиною стане її Паша.
— Він був розумним, допитливим, працьовитим та спокійним хлопцем, який потім добровільно пішов на війну і поліг за свою Батьківщину. Те, що він загинув, розуму не піддається. Важко говорити... — із болем додає вчителька Ганна Мочківська.
— Дуже сумно втрачати таку чудову людину. Він був моїм однокласником, сусідом та добрим другом, з яким ми в дитинстві проводили вечори, граючись на вулиці, — розповідає його однокласниця та сусідка Олена Зелінська і зазначає, що клас, у якому вони навчалися, був як одна сім'я.
Востаннє Павло Даць приїжджав додому місяць тому. Провідавши сестричку та купивши іграшки для синочка, він знову пішов на фронт. За словами рідних, першого жовтня до нього вже ніхто не міг додзвонитися, а 3-го прийшло повідомлення про те, що його серце перестало битися. Тепер йому завжди буде 34 роки, а посміхатиметься він до сина лише з фотокартки.
